воскресенье, 16 декабря 2012 г.

Парламенцкія структуры ỹлады ỹ сістэме дзяржаỹнага кіравання Вялікага княства Літоỹскага і Рэчы Паспалітай у XV–XVІІІ стагодзях: Матэрыялы міжнар. навук. канферэнцыі (Мінск–Наваградак, 23–24 лістапада 2007 г.) / Навук. рэд. С.Ф. Сокал, А.М. Янушкевіч. – Мінск: БІП-С Плюс, 2008. – 374 с.


Пропонований читацькому загалу фаховий збірник наукових праць являється результатом проведеної й організованої спільними зусиллями Білоруського інституту правознавства, Польського інституту у Мінську та Посольства Литовської Республіки у Білорусі міжнародної наукової конференції, присвяченої 500-річчю парламентаризму на білоруських, литовських та українських землях Великого князівства Литовського. Саме 1507 р. у столиці ВКЛ Вільнюсі відбулося вперше зібрання Вального сейму. Наукові доповіді, виголошені під час роботи конференції 23–24 жовтня 2007 року у Мінську та Новогрудку спеціалістами з історії правових та політичних інституцій ВКЛ з Білорусі, Польщі, України, Литви, Росії та Великобританії, лягли в основу даного видання.
Авторські дослідження висвітлюють низку маловивчених аспектів зародження, ґенези та характеру парламентських структур ВКЛ, а також роль різних регіонів та суспільних верств у їх функціонуванні. Так, в статтях Таїсії Довнар (Мінськ) та Лідії Корчак (Краків) аналізуються витоки розвитку білоруського та литовського парламентаризму в порівняльному зрізі. Олексій Шаланда (Мінськ) спробував реконструювати причини та наслідку конфлікту волинян та жемайтів під час роботи сейму ВКЛ 1529 р. Володимир Поліщук (Київ) проаналізував прохання представників Волинської землі на вальних сеймах ВКЛ 1547–1568 рр., а Василь Воронін (Мінськ) – законодавчу діяльність вітебських обласних з’їздів на прикладі устав про «похожих» селян 1531 та 1551 рр. Регіональний волинський аспект представлено у працях Наталії Старченко (Київ) та Петра Кулаковського (Остріг). Перша розглянула проблематику сеймиків Волинського воєводства під час Великого безкоролівя 1572–1576 рр., а острозький історик – представництво Волинського воєводства на сеймах Речі Посполитої 1632–1647 рр. Тему представництва від ВКЛ на сеймах Речі Посполитої часу правління Владислава Вази 1632–1648 рр. розвинув у своєму дослідженні Віталь Галубович (Гродно).
Роботу Віленського вального сейму 1563 р. проаналізував Андрій Янушкевич (Мінськ). Історик розглянув згаданий сейм на фоні Лівонської війни та внутрішніх реформ у ВКЛ. Анджей Закшевський (Варшава) з’ясував проблему ґенези позиції королів щодо сеймиків та з’їздів ВКЛ упродовж XVXVІІІ ст., а Дарюс Вілімас (Вільнюс) – урядників земських судів ВКЛ – учасників сеймів Речі Посполитої і Головних з’їздів ВКЛ 1569–1588 рр.
Регіональний аспект (білоруський) роботи парламентських структур у правовій системі ВКЛ представив у своїй доповіді Павєл Лойка (нині вже покійний вчений, відомий дослідник й викладач Білоруського державного університету). Дослідження Хенрика Люлевича (Варшава) та Андрєя Радомана (Мінськ) стосуються інституційних аспектів зібрань привілейованої верстви населення ВКЛ – шляхти. У першому випадку – неформальні сенаторсько-шляхетські з’їзди у ВКЛ на прикладі повстання С. Наливайка, а другому – військові шляхетські з’їзди Новогрудського повіту другої половини XVІ ст. Анджей Рахуба (Варшава) дослідив місця проведення сеймиків ВКЛ з 1569 по 1794 рр.
Кілька статей висвітлюють особистісний чинник у системі литовського парламентаризму. Так, Володимир Падалинський (Мінськ) дослідив службову кар’єру земського підскарбія ВКЛ Дмитра Халецького, Анна Хорошкевич (Москва) розглянула цікавий сюжет про участь польського німця Мартина Груневега на суді Боярської думи 9 квітня 1585 р. Януш Доробіш (Ополє) проаналізував дипломатичну місію мстиславського воєводи Януша Скумін-Тишкевича до Швеції у 1523–1525 рр. Томаш Кемпа (Торунь) торкнувся питання співробітництва протестантів і православних на литовських сеймиках часів правління Сигізмунда Вази.
Окрему групу статей можна віднести до проблеми участі у роботі парламентських структур ВКЛ різних угрупувань, послів, фракцій. Зокрема, Маріуш Савицький (Ополє) розглянув участь фракції Сапєг на сеймі Речі Посполитої у 1654 р., наслідком роботи якої став розпад литовського про королівського угрупування. Робертас Юргайтіс (Вільнюс) дав переконливі відповіді на питання, як голосувала шляхта на сеймику Річицького повіту 7 лютого 1706 р. під час виборів депутатів до Головного Литовського Трибуналу. Томаш Тесельський (Ополє) прослідкував позицію й ґенезу політичної ваги литвинів у питаннях нарощування чисельності армії на сеймах Речі Посполитої у 40-х роках XVIII ст. Персональний склад послів від ВКЛ та їхню активність на сеймі Речі Посполитої 1761 р. дослідив Андрєй Мацук (Мінськ).
Проблема реалізації реформ Чотирьохлітнього сейму 1788–1792 рр. стала об’єктом дослідження Рамунє Шмігельскіте-Стукенє (Вільнюс). Річард Баттервік (Лондон) розглянув роботу цього ж Чотирьохлітнього сейму на предмет того, який досвід литовсько-польського парламентаризму він дав наступним сеймам та сеймикам.
Отже, чи не вперше у пострадянській історичній науці так представницько й широко проблемно представлено різні погляди на питання зародження, функціонування та ґенези литовсько-польської системи парламентаризму. Статті дають чимало відповідей, а почасти ставлять нові проблеми у важливому напрямку вивчення парламентських структур Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

Андрій Блануца 

Комментариев нет:

Отправить комментарий