„Твір, який виноситься на суд читача, не претендує
на абсолютну історичну відповідність. Та чи й є вона, абсолютна історична
правда? Історія скаладна, як життя, і кожен розуміє життя по-своєму. Автор
намагався краще зрозуміти та показати мотиви тих чи інших вчинків, що робилися
в минулому України”. Саме так стисло Автор праці у вступі охарактеризував
історіографічне призначення свого наративу.
Пропоноване читацькому загалу дослідження не можна
однозначно назвати чи зарахувати до якогось чітко окресленого історичного
жанру. Воно, як би не хотілося це Євгену Луняку (с. 328), не є монографією,
важко класифікувати й історичним романом. Тож, на мою думку, більш коректно
дану роботу варто кваліфікувати історичними нарисами.
Будучи вихованцем Дніпропетровської історичної
школи (започаткована М.П. Ковальським школа джерелознавців нині стрімко
трансформується в історіографічну) Є. Луняк досить оригінально, з огляду
на сучасні історичні перспективи, обрав своє дослідницьке поле. Головними
героями нарисів стали Чоловік і Жінка в історичній ретроспективі України. На
підставі загальновідомих та нових історичних фактів Автор намагається
висвітлити історії тих чи інших героїв без гіперболізації, максимально об’єктивно
й водночас цікаво. Характерним для твору є те, що він читається і сприймається
напрочуд легко.
Не даючи глибокої оцінки чи аналізу праці
(по-перше, у роботі відсутній науковий апарат, по-друге, праця перш за все є
популяризаторською) коротко ознайомимо з її змістовною частиною. Структурно
книга сформована за хронологічним принципом. Період історії України, з
найдавніших часів й до сучасності, поділений на 5 великих блоків, у кожному з
яких від семи до кільканадцять нарисів. У розділі „Легендарна доба” описані романтичні
історії легендарних героїв, які в античні часи побували на узбережжі Чорного
моря. „Княжа доба” представлена нарисами про відомих як історикам, так і
широкому загалу постатям – напівміфічного князя Аскольда, княгині Ольги, князів
Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Ярослава Осмомисла,
Данила Галицького, а також історії кохання князя Ігора і Ярославни, Василька та
Марії Ростовських, цариці Феодори.
Розділ „Козацька доба” привертає увагу цікавими
фактами з романтичного минулого ватажків й керманичів Козацько-гетьманської
держави – Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка,
І. Мазепи, П. Орлика. Не оминули увагою Автора й такі визначні
постаті козацької доби, як Роксолана, Марія Мнішек, Маруся Чурай, Станіслав
Оріховський, Андрій Войнаровський.
На відміну від попередніх розділів наступний –
„Імперська доба”, виділяється акцентуацією на жіночі історії кохання.
Відповідно героїнями нарисів стали Софія Потоцька, Евеліна Ганська, Марко
Вовчок, Марія Заньковецька, Леся Українка. Звісно, що центральними постатями
романтичних історій імперської доби стали О. Розумовський,
У. Кармалюк, Т. Шевченко, П. Куліш, І. Франко,
А. Чехов, а також подружжя Костомарових і Русових.
В останньому розділі представлене бурхливе ХХ
століття, насичене неймовірними історіями між Чоловіком і Жінкою. Доба
Центральної Ради прикрашена романтикою у житті М. Грушевського,
С. Петлюри та Н. Махна. Буремні й трагічні 20-30 роки описані через
призму історій кохання винахідника Ю. Кондратюка, історика
Н. Полянської-Василенка, шахтаря О. Стаханова, велика війна –
О. Теліги, Р. Шухевича, С. Бандери. Вперше Автор через призму
приватного узагальнив біографії радянських генсеків М. Хрущова,
Л. Брежнєва М. Горбачова та республіканських лідерів П. Шелеста,
В. Щербицького. Серед достойних до зарахування до касти романтиків серед
Президентів України став лише В. Ющенко з його другою дружиною
К. Чумаченко. Окремі ж цікаві факти про взаємини Чоловіка і Жінки в
історії України, які Автор не зміг розширити до окремого нарису, долучені до
останнього нарису.
„Слава Жінкам! Слава Чоловікам! – заключний акорд
у праці Євгена Луняка. Такими ж словами завершимо й свій огляд.
Насамкінець, хочеться побажати колезі зосередити
увагу на кількох нарисах даної книги й спробувати зробити окреме монографічне
дослідження із задекларованої проблематики.
Блануца Андрій Васильович – к.і.н.,
старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України.
Комментариев нет:
Отправить комментарий