V Międzynarodowe Sympozjum Dziejow Biurokracji (Торунь–Влоцлавек, 21–24 червня 2012 р.)

Днями у польських наукових центрах Торуні (Університет Миколая Коперника у Торуні) та Влоцлавеку (Державна вища професійна школа у Влоцлавку) відбувся черговий ювілейний «V Міжнародний симпозіум історії бюрократії». Наскрізна, хронологічно та проблемно, тема бюрократії обговорювалася провідними вченими різних історичних шкіл, передусім Польщі, України та Росії. Українську сторону представляли історики академічних (Інститут історії України НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського) та університетських (Академія митної служби України (Дніпропетровськ), Харківський національний університет імені В.Н. Кразіна, Волинський національний університет імені Л. Українки) центрів. Литуаністична тематика була представлена доповідями: Блануца Андрій (Київ) «Українні» прикордонні замки та їхня адміністрація: структура, повноваження, влада». Ващук Дмитро (Київ) «Населення та влада у Великому князівстві Литовському: співвідношення права «старини» і «нових» законів». Дячок Олег (Дніпропетровськ) «Організація митної служби у Великому князівстві Литовському». Кравчук Войчех (Краків) «Модернізація чи стагнація – зміни канцелярії коронної XVI–XVII століття». Андрій Блануца

Анонс "Литовська Метрика в комплексі пізньосередньовічних джерел з історії України: проблеми вивчення та публікації"

Читачі і Колеги! Незабаром вийде друком збірник матеріалів круглого столу. До уваги його зміст: Литовська Метрика в комплексі пізньосередньовічних джерел з історії України: проблеми вивчення та публікації. Матеріали круглого столу (Київ, Інституту історії України НАН України 21 березня 2012 р.). – К., Інститут історії України НАН України, 2012. – 61 с. Редколегія збірника Боряк Г. (відповідальний редактор) Блануца А., Ващук Д., Ворончук І., Жеребцова Л. (відповідальний секретар), Кулаковський П. У збірнику вміщено виступи учасників круглого столу «Литовська Метрика в комплексі пізньосередньовічних джерел з історії України: проблеми вивчення та публікації» (Київ, Інституту історії України НАН України 21 березня 2012 р.), в яких піднято проблему сучасного стану дослідження та публікації національного документального комплексу пізнього середньовіччя та раннього нового часу, а також надано пропозиції та рекомендації щодо її розв’язання. Розраховано на представників владних державних структур, а також фахівців джерелознавців, археографів, палеографів та істориків. Зміст Боряк Геннадій. До питання про створення зведеного реєстру українських актів ХІІІ–XV ст. Блануца Андрій. Ідея відродження видавничого проекту «Пізньосередньовічні джерела з історії України та Литовська Метрика» Дячок Олег. Пропозиції, висловлені в ході роботи круглого столу «Литовська Метрика в комплексі пізньосередньовічних джерел з історії України: проблеми вивчення та публікації» Ворончук Ірина. Зауваження щодо підготовки джерельних видань з історії середньовічної та ранньомодерної України Берковський Владислав. Державна програма видання пам’яток історії України: зміст і механізми реалізації Тесленко Ігор. Першочергові завдання робочої групи: кілька зауваг до виступів попередників Ващук Дмитро. Матеріали Литовської Метрики: український сегмент дослідження Жеребцова Лариса. Пропозиції щодо видання Литовської Метрики Вирський Дмитро. Пропозиції «від наративу»: про перспективи публікації історіографічних/ вчених пам’яток пізнього Середньовіччя та раннього Нового часу Поліщук Володимир. Пропозиції до колективної співпраці істориків навколо публікації джерел з історії України XIV–XVІ ст. Заяць Орест. Пропозиції щодо створення Центру підготовки та публікації джерел Кулаковський Петро. До питання про пріоритетність та методи уведення до наукового обігу пізньосередньовічних та ранньомодерних історичних джерел Безпалько Владислав. Рекомендації для створення Центру по виданню джерел XIV–XVI ст. Атаманенко Віктор. Про можливі напрямки реалізації проекту видання джерел пізньосередньовічної історії України Кононенко Василь. Пропозиції до створення бази опублікованих джерел з історії Гетьманщини Підсумкові пропозиції та рекомендації

Біографія: Блануца Андрій

Блануца Андрій Васильович

Народився 1 квітня 1979 р. у смт. Костянтинівна Арбузинського р-ну Миколаївської обл.

У 1996–2001 рр. навчався на історико-правознавчому факультеті Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя (з 2003 р. – Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя). Стипендіат «Гоголівської стипендії» у 2000/2001 навч. році. У 2001 р. працював на посаді асистента у Ніжинському державному педагогічному університеті імені Миколи Гоголя.

Протягом 2001–2004 р. – аспірант Інституту історії України НАН України. Після успішного завершення навчання в аспірантурі з 1.11.2004 р. зарахований на посаду молодшого наукового співробітника відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України. 25.02.2005 р. захистив кандидатську дисертацію «Обіг земельних володінь волинської шляхти у другій половині XVI ст. (на матеріалах Луцьких актових книг 1566–1599 рр.)», переведений на посаду наукового співробітника. У 2007 р. видав монографію «Земельні володіння волинської шляхти в другій половині XVI ст.». Протягом 2003–2012 рр. вийшло друком близько 100 наукових праць у вітчизняних та закордонних виданнях, у тому числі в «Енциклопедії історії України», «Енциклопедії Великого князівства Литовського», «Політичної енциклопедії України». Стажувався в університетах Росії, Литви, Польщі, Франції. За наукові здобутки нагороджений медаллю Президії НАН України «Талант, натхнення, праця» (2006 р.), стипендіат «Київського міського голови»(2011 р.)

Протягом 2003 р. проходив стажування у Верховній Раді України за програмою „Молодіжна альтернатива”. З 2004 р. редагую науковий часопис „Український історичний збірник”, 2009 р. – “Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського”. Автор 2 індивідуальних та 5 колективних монографій, понад 100 наукових статей. Член «Національної спілки краєзнавців України» та наукової комісії «Polonia Rusicca» (Варшавський університет).

У 2011–2012 рр. – керівник грантового проекту науково-дослідних робіт молодих вчених НАН України «Акти Волинського воєводства» як джерело до історії української еліти Великого князівства Литовського».

Одружений, виховую сина й доньку. Проживаю за адресою: Київ, вул. Доброхотова, 24/95. тел. 067 80 33 556

e-mail: an_blan@mail.ru; блог: http://ukrainalithuanica.blogspot.com/

Участь у наукових школах:

1)        Міжнародна наукова школа “Освіта та виховання в давній Речі Посполитій” (м. Варшава, лютий–березень 2003 р.).

2)        I українсько-російська літня наукова школа (м. Переяслав-Хмельницький, липень 2003 р.)

3)        II Міжнародна наукова школа “DRERUPA – 2005” „Школи історіографії в країнах Східної Європи після 1991 р.: “класичні” джерела та нові методи аналізу (XVI–XVII ст.)” (м. Париж, 12–24 вересня 2005 р.)

4)        Міжнародна наукова школа “Słowo–obraz–polityka w Rzeczypospolitej Obojga Narodów” (м. Варшава, 1–12 червня 2009 р.)

Наукові стажування:

1)      Інститут історії Литви (м. Вільнюс, вересень 2006 р., листопад 2007 р.)

2)      Санкт-Петербурзький Інститут історії Російської академії наук (м. Санкт-Петербург, жовтень 2007 р.)

3)      Інститут інтердисциплінарних досліджень Варшавського університету (м. Варшава, вересень 2008 р., березень–квітень 2009 р.).

4)      Інститут історії Польської академії наук (м. Варшава, жовтень 2008 р.)

5)      Музей історії Польщі (м. Варшава, вересень–листопад 2008 р.)

6)      Німецький інститут історичний в Варшаві (м. Варшава, жовтень 2009 р.)

7)      Каса ім. Юзефа Мяновського (Фундація підтримки науки) (м. Варшава–Краків, червень–серпень 2010 р.)

8)      Інститут інтердисциплінарних досліджень Варшавського університету (м. Варшава, квітень 2011 р.).

9)      Інститут інтердисциплінарних досліджень Варшавського університету (м. Варшава, травень, липень 2012 р.).

Документи з історії церкви та церковного землеволодіння в 32 книзі записів Литовської метрики

Оригінал 32 книги записів Литовської метрики (далі – ЛМ) зберігається в Російському державному архіві давніх актів в Москві[1]. Це книга записів часів правління королеви Бони, що хронологічно охоплює документи за 1548–1549 рр. загальною кількістю 85, без врахування двох документів, що були внесені до книги відразу після реєстру документів мовою оригіналу[2].

Отримавши від свого чоловіка, великого князя литовського й короля польського Сигізмунда І Старого, частину повноважень по здійсненню незалежної господарської політики, Бона провела реструктуризацію земельного фонду частини білоруських та українських земель ВКЛ[3]. Документовано її діяльність у вказаній сфері відбилася в кількох книгах ЛМ та у книзі записів №32 зокрема. Це одна із трьох книг ЛМ, до якої увійшла документація королеви Бони, що стосувалася її управлінської та господарчої діяльності на пожалуваних її чоловіком Сигізмундом І Старим землях ВКЛ. Так, у 32 книзі записів ЛМ містяться акти Бони за 1548–1549 рр., далі хронологічно йдуть акти 33 книги записів ЛМ за 1549–1553 рр. та 36 книги записів ЛМ за 1554–1555 р. (до цієї книги увійшло кілька документів за 1552 р.)[4]. Так, до 32 книги записів ЛМ ввійшли привілеї, листи-надання, листи-підтвердження, а також судові вироки, накази та розпорядження королеви Бони щодо її підданих у Городенському, Кобринському, Пінському, Юрборському, Кременецького, Володимирського повітів, а також низки волостей ВКЛ.

Королева Бона, як видно з документів даної книги ЛМ, контролювала й питання церковного землеволодіння. Так, близько 10 % актів 32 книги записів ЛМ відображають питання, пов’язані з церквою та церковним землеволодінням у ВКЛ, а більшість з них стосуються українських земель. Зокрема, після смерті пінського й турівського владики Варломія вона призначила нового владику, кобринського архімандрита Васіяна. Згідно «обычая захованого» господиня наказала своєму служебнику господарському дворянину Дашку Романовичу Гладкому на місці ув’язати новопризначеного владику у турово-пінські церковні земельні володіння. Для цього Бона спеціальним листом від 12 лютого 1549 р. зобов’язувала троцьку воєводину княгиню Олександру Семенівну Острозьку (дружину князя Костянтина Івановича Острозького) подати владиці Васіяну через господарського дворянина Турово-Пінське владицтво[5].

У срепні 1549 р. Бона видала низку привілеїв на право тримання церков у Ковельскому старостві місцевим попам. Новими призначеннями або підтвердженнями старих королева таким чином упорядкувала систему цероковних надань у тому числі земельних володінь, належних до певних духовних осередків. Це привілей попу Олексею Тришинцю Гайку на тримання ковельської міської Воскресенської церкви, попу Михайлу – ковельської городової церкви Благовіщення Пречистої Богородиці, попу Марку Кузьмовичу Жабі – ковельської городової церкви Успіння Світої Пречистої, попу Кузьмі Васильовичу Жабі – монастиря Святої Трійці під Ковелем (попереднє надання князя Василя Сангушковича Ковельського) та привілей попу Лаврентію Івановичу на тримання міської церкви Святого Спаса з приділом Святого Семена у Вижві[6]. Останнє надання цікаве тим, що його зміст яскраво репрезентує монастирське господарство. Піп Лаврентій Іванович тримав вижівську церкву, пожалувану свого часу писарем Бони, її ковельським і вижівським старостою паном Богданом Семашком у двох частинах церковного комплексу, а третьою частиною, розташованою у Старій Вижві, розпоряджався за другим привілеєм Б. Семашка піп Степан. Бона своїм привілеєм підтвердила надання ковельського й вижівського старости й до того ж користування церковним фільварком у Вижві доручила виключно попу Лаврентію Івановичу, не розділяючи його на три частини[7].

Усі відмічені церковні пожалування датовані одним днем – 17 серпнем 1549 р. Це, на моє переконання, вказує на виважене рішення Бони щодо упорядкування церковного господарства у Ковельскому старостві.

У грудні 1548 р. Бона продала подарований Сигізмундом І Старим маєток Красне у Луцькому повіті, куплений за 400 кіп грошів литовських маєток Ставрів у луцького зем’янина Матвія Зеньковича Красовського та його синів, а також припалі в її руки маєток Галичани з половиною села Зборешева у Луцькому повіті володимирському владиці Івану Яцьковичу Борзобагатому. Одним із мотивів продажу було некомпактне розташування указаних володінь від основного маєткового комплексу Бони, на що й наголошувалося у продажному листі[8].

Окремо виділяється документ від 14 вересня 1515 р., за яким князь Федір Іванович Ярославич з дружиною Оленою пожалували до живота своєму духовнику попу Василю Дем’яновичу дворище Десятниківщину у маєтку Вишевичах. Диспозиційна частина документа указує на право В. Дем’яновича заповісти пожалуване дворище на церкву, яку сам забажає[9].

Отже, представлені документи представляють цінну інформацію про взаємодію влади та церкви у питаннях землеволодіння часів правління королеви Бони у ВКЛ.

Документи[10]

№1. Варшава, 1548. 12. 29.

Прывилей владыце володимєрскому Ивану Яцковичу Борзобогатому на имєня Красноє, Ставровъ, Галичаны и на половицу села Зборошева, ему от ее кор(олевское) м(и)л(о)сти на вечность проданыє.

Бона, Божъю м(и)л(о)стью королева полска(я) etc.

Ознаймуемъ симъ нашимъ листомъ, нинешнимъ и напотомъ будучимъ, кому будетъ потребъ того ведати.

Иж што которое именье у земъли Волынской у повете Луцъкомъ на ймя Красное со въсимъ, яко ся у собе маеть король его м(и)л(о)сть Жикгимонтъ, пан а малъжонок нашъ, св(е)тои памети, рачилъ намъ дати и привилемъ своимъ записати. Такъже тежъ которое село тамъ же у повете Луцъкомъ на ймя Ставъровъ купили есмо были у земенина земъли Волынское Матьфея Зенькевича Красовъского и у сыновъ его за чотыриста копъ грошей, и къ тому тежъ которое именье тамъ же у повете Луцъкомъ на ймя Галичаны с половиною села Зборошева и з ыньшими приселъки к рукамъ нашимъ припало и до сего часу спокойне на насъ тые вси именья держаны были. || [42]

И мы, бачачи, што жъ тые именя, веръху писаные, далеко[11] отъ иншихъ именей и замъковъ нашихъ тамошнихъ волыньскихъ отълегъли, а пожитъку тежъ намъ з нихъ мало приходить, и убегаючи тежъ тыхъ трудностей, которые есмо з обапольными суседы оныхъ имений приймовали за причиною некоторых пановъ, тые именья вси, верху писаные, со въсимъ, яко ся у собе мають и тою власностью якъ до сего часу на насъ держаны были, ничого на насъ не выймуючи ани оставуючи, за дозволеньемъ короля его м(и)л(о)сти продали есмо наречоному владыце володимерскому и войту луцъкому, мытънику на тотъ часъ его королевъское м(и)л(о)сти волынскому Ивану Яцъковичу Борздобогатому за певъную суму п(е)н(я)зей, то естъ за два тисяча копъ грошей личъбы литовъское, на вечность имъ самымъ, жонамъ и детемъ ихъ, и на потомъ будучимъ потомъкомъ и щадкомъ.

Яко жъ вжо тая сума от них вся сполна, два тисяча копъ грошей, отъ нихъ до скарбу нашого суть даные и дошлые, мають они сами, жоны и дети ихъ, и на потомъ будучие щадки ихъ тые именья, верху писаные, Красное, Ставъровъ, Галичаны с приселъки и половину села Зборошева со въсимъ, яко ся в собе, в границахъ и обыходехъ своих здавъна мають, и со въсими пожитъки, которые тамъ || [42 v] теперечи суть и на насъ браны были, и которые тежъ на потомъ прибавълены быти могуть, держати и того вживати и яко хотя пожитъки томъ собе множити и розширити, и прибавъляти, яко тежъ листы вси и привилья, которые есмо на тые именья, верху писаные, мели имъ есмо подавали. И вольни они будуть, жоны и дети ихъ, напотомъ будучие ихъ потомъки и щадки тые именья, верху писаные, яко власность а куплю свою осадити, розширити, продати, заменити, отъдати и записати, и ку своему лепъшому а пожитъчъному[12], яко налепей розумеючи обернути.

А естъли бы хто хотелъ тыхъ именей або тежъ которого одного з нихъ под нимъ доходити и поискивати, тогды мы маемъ ихъ в томъ боронити и заступовати, и имъ тые именья очищати. Яко ж есмо вжо тыхъ всихъ именей, верху писаныхъ, имъ поступили и дворянину нашому Петру Фальчовскому поручили и росказали, ижъ бы онъ имъ тые именья вси, веръху писаные, со всими пожитъки и прилегълостями ихъ, яко на насъ держаны были, яко ся тежъ в собе и въ границахъ своихъ мають, подати || [43] и ихъ в то, яко в купълю ихъ власную, отъ насъ увезати, за которым увязаньемъ и поданьемъ они вжо зъ жонами, з детьми и съ потомъки своими тые именья, веръху писаные, держати водлугъ купъли своее на вечъные часы мають.

И на то есмо им сесь нашъ листъ з нашою печатью и подписью руки н(а)шое дали.

Писанъ у Вар(шаве) под лет Бож(его) нарож(енья) 1548 м(е)с(я)ца дек(абря) 29 ден, ин(дикт) 7.

№2. Пінськ, 1515. 09 14.

Листъ князя Федора Ивановича Ярославича и кнегини єго Олєны, даный попу Василью Демяновичу на дворище у селє Вышевичахъ до єго жывота, а по жывоте маєт на церков дати.

Я, княз Федоръ Ивановичъ Ярославичъ и со кн(е)г(и)нею своею Оленою, чинимъ знакомито симъ нашимъ листомъ.

Дали есмо духовънику нашому попу Василью Демъяновичу дворище у селе нашомъ Вышевичахъ на ймя || [51 v] Десятъниковъщина, Ивана Кудова Давидовича, со въсимъ с тымъ, што и старыны к тому дворищу прислухало. А дали есмо ему тое дворище до его живота, а по его животе где похочеть на которую церковъ Божю дати, и онъ волен тое дворищо по своей души на церковъ Божую [отдати].

И на то дали есмо ему сесь нашъ листъ з нашою печатью.

Писан у Пинску в лето посемое тисячи двадцять третего году, инъдиктъ 3, м(е)с(я)ца сентябра 14 день.

Федко, дьякъ.

№3. 1549.02.12

Листъ, писаный до воеводиное Троцкое кнегини Костентиновое Острозской, абы в ыйменю своємъ Туровє люди и вси пожитки владыцства Туровъского архимандрыту Кобрынскому Васияну поступила. || [57 v]

Бона, Божъю м(и)л(о)стью королева(я) полска(я) etc.

Воеводиной троцъкой, гетьмановой навышшой Великого князства Литовъского, старостиной браславъской и вeницъкой, кн(е)г(и)ни Костянтиновой Ивановича кн(е)г(и)ни Алексанъдре Острозской Семеновъне.

Даемъ твоей м(и)л(о)сти ведати, ижъ што которое владыцъство Пинское и Туровъское подаваня нашого по смеръти небожъчика владыки пиньского и туровъского Варломeя на тотъ часъ пусто было и пастыра своего не мело, такъ мы тое владыцство Пинское и Туровъское з ласки нашое дали аръхиманъдриту нашому кобрыньскому Васияну. Яко ж есмо водлугъ обычая заховалого послали тамъ дворенина н(а)шого Дашъка Романовича Гладкого, который того Васияна нареченого владыку пиньского и туровъского у тое владыцство Пиньское и Туровъское увезати, яко естъ обычай ему его подати со всимъ на въсе маеть, и твоя бы м(и)л(о)сть о томъ ведала и тыхъ пашъней, людей и въсякиъ иньшихъ пожитъковъ, которые в ыйменье, а волости твоей м(и)л(о)сти Туровъское тое владыцъство Пиньское и Туровъское и иньдей наданье суть и чого предкове его спокойне ажъ до сего часу уживали, ему через руки того дворенина нашого ку владыцству Пиньскому и Туровъскому деръжати мeти и справовати водлугъ того, яко ся то до сего часу заховывало, поступила и върядникомъ своимъ поступити казала, и того Васияна за богомольцу нашого и своего мeла.

П(и)сан у Вар(шаве) под лет Бож(его) нарож(енья) 1549 м(е)с(я)ца фев(раля) 12 ден, индиктъ7.

№4. Варшава, 1549. 08. 17.

Прывилєй попу Олексею Трышыницу на держанье церкви Воскресенскоє в месте Ковельскомъ до живота его.

Бона, Божъю м(и)л(о)стью etc.

Ознаймуемъ симъ нашимъ листомъ, кому будеть потребъ того ведати.

Што билъ намъ чоломъ попъ нашъ ковелский благовещенский Олекъсей Тришинецъ Гайко, иж быхъмо ему дали и поручили заведати церъковъ нашою местъскую ковельскую Воскресенскую.

И мы з ласки нашое на его чоломъбитье и на жедане а залеценье старосты нашого ковельского п(а)на Богдана Михайловича Семашъка то есмо вделали и тую церъковъ н(а)шу ковелскую Воскресенъскую ему есмо дали и симъ листомъ н(а)шимъ даемъ. || [85 v]

Маеть он тую церковъ нашую Воскресенскую со всимъ наданем, што к ней здавъна прислухаеть и через предковъ нашихъ надано естъ, до живота своего держати и на въсемъ при той церъкви маеть ся справовати по тому, якъ ся его предки радили и справовали.

И на то есмо ему дали сесь нашъ листъ з нашою печатью.

П(и)сан у Варъшаве [15]49 август 17 ден, индиктъ 7.

№5. Варшава, 1549. 08. 17.

Прывилей попу Михайлу на держанье церкви городовоє Благовєщенъскоє у Ковлю.

Бона, Божъю м(и)л(о)стью etc.

Што которую церъковъ нашую ковельскую городовую Благовещенья Пречистои Богородицы деръжалъ и заведал попъ нашъ Олекъсей Тришинецъ, а такъ ижъ ижъ есмо оному попу Олексею дали иньшую церъковъ нашую местскую ковельскую Воскресенскую. Ино билъ намъ чоломъ попъ жо нашъ ковельский Михайло, ижъ быхъмо ему тую церковъ городовую Благовещеня Святое Пречистое дали.

И мы з ласки нашое на его чоломъбитье то вделали и тую || [86] церъковъ Благовещеня Пречистои ему есмо дали, и симъ листомъ нашимъ со всим[13] наданемъ ее, што к ней здавъна прислухаеть и через предковъ нашихъ надано естъ, даемъ.

Маеть онъ тамъ при той церъкви попомъ быти и въсихъ пожитковъ церъковъныхъ уживати, и на въсемъ ся по тому справовати, якъ ся предки его справовали и якъ ся стан а законъ его прислухаеть.

И на то есмо ему дати казали сесь нашъ листъ з нашою печатью.

П(и)сан у Варъшаве под лет бож(его) нарож(енья) [15]49 август 17, инъдиктъ 7.

№6. Варшава, 1549. 08. 17.

Прывилей на держане церкви городискоє Светого Успенья сыну попа городиског(о) Кузмы Жабы на ймя Марку до живота єго. || [87]

Бона, Божъю м(и)л(о)стью etc.

Билъ намъ чоломъ свещенникъ городиский Кузма Васильевичъ Жаба о томъ, ижъ што есмо его пожаловали и з ласки нашое ему дали манастыръ нашъ под местомъ Ковълемъ Светое Тройцы, а такъ ижъ быхъмо в томъ ласку нашу вделали и тую церъковъ городисцкую Въспленья Святое Пречистое, которую онъ до сего часу деръжить, абыхъмо сыну его Маръку з ласки нашое на его местъце дали.

Ино мы на его чоломъбитье и на причину старосты н(а)шого ковелског(о) п(а)на Богдана Семашка то вделали и тую церъковъ городисцкую Успленья Светое Пречистое, которую тотъ Кузма до сего часу деръжить, тому сыну его Маръку, естли на то годен будеть, со въсимъ наданемъ, што к той церъкви здавъна прислухаеть и надано естъ, есмо з ласки нашое дали и сим листомъ нашимъ до живота его даемъ.

Маеть тотъ Марко тамъ потомъ при той церъкви городиской Успленья Св(е)тое Пречистои быти и ее зо въсимъ наданьемъ, здавъна к ней прислухаючимъ, мети деръжати. А маеть ся на всемъ томъ справовати и радити, якъ ся предки его радили и справовали, и яко насъ такъ и законъ его прислухаеть. || [87 v]

И на то есмо ему дали сесь нашъ листъ з нашою печатью.

П(и)сан у Вар(шаве) [15]49.

Bona Regina[14] etc.

№7. Варшава, 1549. 08. 17.

Прывилей свещенику Кузме Васильевичу Жабє на держанье манастыру[15] Светоє Тройцы под местом Ковелским до жывота єго.

Бона, Божъю м(и)л(о)стью etc.

Што жъ поведилъ перед нами свещеникъ городилский Кузма Васильевичъ Жаба, ижъ што который манастыръ естъ Светое Тройцы под местомъ нашимъ Ковельскимъ, наданя предка нашого кн(я)зя Василья Санъкгушъковича Ковельского, и тотъ, дей, манастыръ онъ за дозволеньемъ старосты нашого ковельского п(а)на Богдана Михайловича Семашъка у своимъ дозренью, порученью и справе аж до сего часу со въсимъ наданьемъ его мелъ и его заведалъ. А такъ бил намъ чоломъ, ижъ быхъмо тотъ манастыръ нашъ Св(е)тое Тройцы дали.

А такъ мы з ласки нашое г(о)с(по)д(а)ръское тотъ манастыръ нашъ Светое Тройцы под местомъ Ковелскимъ тому Кузме Васильевичу до живота его есмо со въсимъ || [88] наданемъ, што к тому манастыру через предковъ нашихъ надано естъ и што до сего часу к нему через предковъ его игуменовъ тамошънихъ спокойне деръжана была и к нему здавъна прислухало, дали и симъ листомъ нашимъ даемъ.

Маеть онъ тотъ манастыръ Светое Тройцы со въсимъ на въсе, што к нему здавъна прислухаеть, до живота своего держати, а старосты наши ковельские в томъ манастыри и въ людех манастыръскихъ ему никоторое переказы и нагабанья не мають делати.

И на то есмо ему дали сесь нашъ листъ з нашою печатью.

П(и)сан у Вар(шаве) под лет Бож(его) нарож(енья) [15]49 м(е)с(я)ца ав(густ) 17 ден.

Bona Regina[16] etc.

№8. Варшава, 1549. 08. 17.

Прывилей попу Лавренътию Ивановичу на держаньє церкви Светог(о) Спаса с прыделомъ Светого Семена в месте Вижовъскомъ, и з наданєм к тым церквям водлуг постановєнья старосты вижвовского. || [89]

Бона etc.

Ознаймуемъ симъ нашимъ листомъ, кому будеть потребъ того ведати.

Што жъ поведилъ перед нами попъ нашъ местъский вижъвовъский Светого Спаса Лавъренътий Ивановичъ, ижъ староста нашъ ковельский и вижъвовъский пан Богдан Семашъко далъ ему заведати церъковъ н(а)шую в месте Вижовъскомъ Св(е)того Спаса с придиломъ Св(е)тог(о) Семена, на которую церковъ Светого Спаса и приделъ Св(е)того Семена далъ, и дозволилъ ему ку пожитъку своему мети двух части всего наданья, што к той церъкви предки наши надали и што тежъ к ней здавъна прислухаеть. А третюю часть того жъ наданья далъ до церъкви Светого жъ Спаса до села нашого Старои Вижъвы попу Степану деръжати для того, ижъ оная церъковъ у Старой Вижъве жадного наданя опричънего не маеть. И билъ намъ чоломъ тотъ попъ Лавъренътий, ижъ быхъмо ему на тую церъковъ местъскую вижъвовъскую Св(е)того Спаса и на тое постановъленье, которое панъ Семашъко межи нихъ уделалъ, листъ нашъ дали, яко пан Семашко перед нами устне поведилъ и ему тую церъковъ Св(е)того Спаса у Вижъве месте далъ, и такое постановенье || [89 v] межи нихъ около уживаня пожитковъ церковъныхъ уделилъ, и за тымъ попомъ Лявърентиемъ насъ жедалъ.

И мы з ласки нашое г(о)с(по)д(а)ръское то вделали и тую церъковъ Светого Спаса с придиломъ Светого Семена у месте нашомъ Вижъве тому Лявърентию[17] водлугъ постановеня п(а)на Семашъкового есмо дали и симъ листомъ нашимъ даемъ. Мает онъ тамъ церъкви попомъ быти и въсихъ пожитковъ, которые кольвекъ к той церъкви и придилу Све(то)го Семена наданые суть и здавна прислухають, две части водлугъ того постановенья п(а)на Семашкова держати, а третюю часть на церковъ Светого Спаса до Старой Вижъви попу тамошънему маеть поступити и на въсемъ ся по тому в той церъкви справовати и заховати маеть, якъ ся предки его заховали и справовали, а яко на станъ и законъ его прислухаеть. Нижъли што ся дотычеть фольварку поповъского у месте Вижъве, тотъ фольварокъ самъ одинъ Лавърентей ку пожитъку своему мети и деръжати маеть.

И на то есмо ему ему сесь нашъ листъ дали з нашою печатю.

П(и)сан у Вар(шаве) лета [15]49 ав(густ) 17 ден.

Див.: Блануца А. Документи з історії церкви та церковного землеволодіння в 32 книзі записів Литовської метрики // Церква-наука-суспільство: питання взаємодії. Матеріали Десятої Міжнародної наукової конференції (30 травня – 1 червня 2012 р.). – К., 2012. – С. 58–63.

---

[1] Российский государственный архив древних актов (РГАДА). – Ф. 389. – Оп. 1. – Ед. хр. 32.

[2] РГАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Ед. хр. 32. – Л. XVІІ–XVІІ об.

[3] Економічну політику королеви Бони у ВКЛ свого часу досліджували польські історики К. Пуласький, В. Почєха, А. Сухені-Грабовська та частково М. Богуцька Див.: Pułaski K. Szkice i poszukiwania historyczne. Gospodarka krόlewej Bony na kresach. – Krakόw, 1887; Pociecha W. Krόlewa Bona. – T. I–II. – Poznań, 1949; T. III–IV. – Poznań, 1958; Sucheni-Grabowska A. Odbudowa domeny krόlewskiej w Polsce 1504–1548. – Warszawa, wydanie drugie, 2007 (перше видання 1967 р.); Bogucka M. Bona Sforza. – Wrocław, 2004 (видання перше та друге у 1989 та 1998 рр.).

[4] Пташицкий С. Описание книг и актов Литовской Метрики. – Спб., 1887. – С. 25–26.

[5] РГАДА. – Ф. 389. – Ед. хр. 1. – Оп. 1. – Л. 57 об.

[6] Там же. – ЛЛ. 85–85 об.; 85 об.–86; 86 об.–87 об. (доживотне надання); 87 об.–88 (доживотне надання); 88 об.–89 об.

[7] Там же. – Л. 89 об.

[8] Там же. – Л. 41 об.–43.

[9] Там же. – Л. 51–51 об.

[10] Текст передається сучасними літерами. Проведено заміну тих літер кирилиці, які вийшли з ужитку: u та z замінено на я, j – на о, y – на у. Натомість повністю збережено літеру e. Передачу паєрика уніфіковано через курсивну літеру й. Надрядкові літери також передано курсивом. Всі титла розкрито через вписування літер у круглі дужки. Слова, які пропущені або пошкоджені, але читаються з контексту, вписувались у квадратних дужках.

[11] У ркп. слово вписане над рядком.

[12] Так у ркп., потрібно читати «пожиточъному».

[13] У ркп. словосполучення вписане над рядком.

[14] У ркп. особистий підпис королеви Бони.

[15] У слові літера «а» виправлена на «у».

[16] У ркп. особистий підпис королеви Бони.

[17] Так у ркп., потрібно читати «Лавърентию». 

АРХЕОГРАФІЧНИЙ ПРОЕКТ ВИДАННЯ ЛИТОВСЬКОЇ МЕТРИКИ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО ЛІНГВІСТИЧНИЙ СКЛАДНИК

У роботі висвітлено досвід різних наукових центрів з видання книг Литовської метрики та указано проблеми лінгвістичної складової видавничого проекту.

Ключові слова: Литовська метрика, видавничий проект, лінгвістична складова.

Проект з видання Литовської метрики (далі – ЛМ) бере свої витоки ще із рішення всесоюзної конференції кінця 80-х років XX ст. Утім він здебільшого так і залишився відбитий лише на папері. Після розпаду СРСР дану ініціативу було відроджено зусиллями литовських археографів-метрикантів, а згодом і білоруських. В Україні на сьогодні ситуація, що склалася із дослідженням та виданням корпусу указаних джерел, не задовольняє сучасні вимоги та потреби історичної науки та суміжних з нею дисциплін. Так, із 50 виданих книг ЛМ на українських вчених випадає лише 2 видавничі проекти: 1) В. Кравченко з Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського підготував до видання книгу переписів №561 ЛМ, яка вийшла друком у 2005 р. за кошти Наукового товариства ім. Шевченка в Америці [1]; 2) А. Блануца та Д. Ващук з Інституту історії України НАН України – книгу записів №22 ЛМ, яка вийшла друком у співпраці з Д. Антанавічусом з Інституту історії Литви за литовською урядовою програмою видання ЛМ [2]. Як бачимо, фінальна частина видавничого проекту в обох випадках залежала від закордонних наукових центрів та їхньої фінансової підтримки. Тому для актуалізації даної проблематики та здійснення можливих кроків для започаткування українського видавничого проекту 21 березня в Інституті історії України НАН України організовано круглий стіл «Литовська метрика у комплексі пізньосередньовічних джерел з історії України: проблеми вивчення та публікації», під час роботи якого фахівці розглянули перспективи організації робочої групи з видання джерел з історії України XIV–XVI ст. [3].

Звернемося безпосередньо до методик підготовки до друку книг записів ЛМ сучасними метрикантами. На сьогодні опубліковано 50 книг ЛМ 4-ма археографічними школами по виданню книг ЛМ (литовською, білоруською, польською, українською). Особисто доводилося працювати з 22, 32 та 49 книгами записів ЛМ [4], якість збереження яких більш ніж задовільна для документів такого характеру.

Класична схема підготовки книги до друку має такі складові: 1) набір тексту документів за мікрофільмованою копією; 2) звірка та вичитка текстів за мікрофільмованою копією чи оригіналом; 3) археографічний опис книги; 4) робота над науково-допоміжним апаратом; 5) підготовка вступної частини книги.

Литовські метриканти археографічну підготовку здійснюють за наступними принципами, які на мою думку, а також за їхнім неодноразовим засвідченням направлені на якнайшвидше впровадження важливого джерела до наукового обігу, дещо жертвуючи класичними методами археографічного опису та передачі тексту з його найширшою адаптацією. Так, незалежно від часу публікації книг записів литовські метриканти адаптують усі старовживані літери на сучасні (хіба що залишаючи без адаптації літеру e (ять) [5], у них відсутні археографічні описи (стан збереження книги, розміри, дослідження філіграней тощо), так як готувалися до друку виключно за мікрофільмованою копією. Вступні частини книг в основному написані за схемою: хронологія документів книги, почерки, нумерація та пагінація актів, склад і зміст книги, цінні дані, особливості передачі тексту. Утім такий принцип повністю проігнорований А. Балюлісом у підготовлених ним книгах записів, за що отримує нищівної критики з боку іноземних колег.

Особливості археографічної підготовки до друку 9 книги записів ЛМ [6], здійсненої польським метрикантом К. Пяткевичем й виданої за спільним проектом Інституту історії Литви та Університету імені Адама Міцкевича у Познані дещо відрізняються від підходів литовських метрикантів. Зокрема, К. Пяткевич, по-перше, здійснив передачу текстів документів без адаптації старовживаних літер на сучасні, по-друге, розділив іменний та географічні покажчики. Інші принципи відповідають класичній структурі здійснення підготовки до друку книг ЛМ, практикованій литовськими метрикантами.

Суттєві відмінності у археографічні підготовці спостерігаються у роботі білоруських метрикантів. Так, принципові відмінності знаходимо у виданих 28, 30 та 43 книгах записів ЛМ білоруськими археографами. Набір тексту здійснений за мікрофільмованою копією, проте, на відміну від литовських та польських метрикантів, археографічний опис книг проведено за оригіналом. Існують й певні відмінності у способі набору тексту. Так, під час передачі старовживаних літер варіантні літери «е» та «я» у випадку їхньої графіки передаються за допомогою символу «крапка», поставлений зверху літери. Кінець рукописного рядка позначається горизонтальною рискою.

Станом на сьогодні існує лише один досвід видання книг записів ЛМ українськими метрикантами, де враховано усі можливі принципи археографічної підготовки до друку. Важлива увага приділялася звірці, вичитці та археографічному описі книги за її оригіналом, що, на нашу думку, дає підстави більш якісно здійснювати видання джерел такого характеру. Слід відмітити також й принцип збереження передачі старовживаних літер за їх оригінальним написанням. Також більш детально й глибоко здійснено дослідження історії публікацій окремих документів та їх використання в працях вчених й вперше указано вихідні дані кожного з документів за копією варшавського фонду ЛМ.

Таким чином, сучасний стан археографічної й джерелознавчої роботи над виданням книг записів ЛМ (як і решти книг ЛМ), засвідчує різноплановість й варіативність підходів різними сучасними археографічними школами. Утім вся варіативність у здійсненні публікацій ЛМ суттєво не виходить за рамки загальноприйнятих рекомендацій по виданню ЛМ, й може лише вказувати на постійний прогрес у даній галузі археографії. Відритою залишається лінгвістична складова, що потребує широкого обговорення з фахівцями філологами.

1. Литовська метрика. Книга 561: Ревізії українських замків 1545 року. / Підготував В. Кравченко. – К., 2005.

2. Lietuvos Metrika. Knyga Nr.22 (1547): Užrašymų knyga 22. Parenge A. Blanutsa, D. Vashchuk, D. Antanaviсius. – Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 2010.

3. Круглий стіл «Литовська метрика у комплексі пізньосередньовічних джерел з історії України: проблеми вивчення та публікації». – Програма. – К., 21березня 2012 р.

4. Российский государственный архив древних актов. – Ф. 389. – Оп. 1. – Ед. хр. 22, 32, 49.

5. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 19 (1535–1537): Užrašymų knyga 19. Parenge D. Vilimas. – Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 2009.

6. Lietuvos Metrika. Knyga Nr.9 (1511–1518): Užrašymų knyga 9. / Parengė Krzysztof Pietkiewicz. – Vilnius, 2003.

Andrii Blanutsa

ARKHEOGRAFIC PROJECT OF EDITION OF LITHUANIAN METRICA IN UKRAINE AND HIM LINGUISTIC CONSTITUENT

Experience of different scientific centers is in-process reflected from edition of books of the Lithuanian metrica and the problems of linguistic constituent of publishing project are indicated.

Keywords: Lithuanian metrica, publishing project, linguistic constituent.

Див.: Блануца А. Археографічний проект видання Литовської метрики в Україні та його лінгвістичний складник // Українська мова у ХХІ столітті: традиції і новаторство: Тези доповідей ІІ Всеукраїнського лінгвістичного форуму молодих учених. Київ, 24–26 квітня 2012 року. – С. 14–17.

"Синьоводська битва 1362 року в контексті середньовічної історії Східної Європи"

6–7 червня 2012 року на базі Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка відбулася Міжнародна наукова конференція «Синьоводська битва 1362 року в контексті середньовічної історії Східної Європи».

Археологічні розкопки 16 сезонів с. Торговиці Новоархангельського району Кіровоградської області дають підстави вченим стверджувати, що битва на Синіх Водах 1362 р. відбулася на території указаного населеного пункту, який у XIV ст. був золотоординським містом.

Теми доповідей, які були виголошені під час роботи конференції:

Моця О.П., Рафальський О.О. «Битва на Синіх Водах і її місце в середньовічній історії Європи»

Козир І.А. «Торговицький археологічний комплекс та проблема локалізації Синьоводської битви»

Біляєва С.О. «Деякі дискусійні питання розвитку південноруських земель XII–XIV ст. (у контексті наслідків Синьоводської битви 1362 р.)»

Крамаровский М.Г. «Оборонительный комплекс Солхата 1375–1380 гг. Опыт интерпретации»

Нарожный Е.И. «О «Петровском кладе» на Кубани»

Терський С.В. «Матеріальна культура волинських міст у XIV–XV ст.:   археологічний аспект»

Кіян О.І. «Концепт Синьоводської битви в історіографії київської школи В.Б. Антоновича»

Возний І.П. «Взяття Чорнівського городища монголо-татарами 1241 року»

Чорний О.В. «Історична географія Правобережної України середини XIV століття в контексті битви на Синіх Водах»

Єльников М.В. «Золотоординські міста нижнього Подніпров’я і північно-західного Приазов’я: ступін та перспективи дослідження»

Івангородський К.В. «Етногенез кримських татар та етносоціальний вимір становлення Кримського ханства (XIII–XV ст.)»

Брайченко О.Д. «Сині Води в усній народній та художній творчості»

Печенюк І.С., Соколюк С.М. «Синьоводська битва та її місце у воєнній історії України»

Нечаїв С.В. «Битва на Синій Воді 1362 року в історичній долі України-Руси»

Литвин С.Х. «Історичні джерела – ключ до локалізації місця Синьоводської битви 1362 року»

Бережинский В.Г. «К вопросу о методике экспериментальной реконструкции завязки, ведения и исхода Синеводской битвы»

Готун І.А., Гунь М.О., Сухонос А.М. «Південні київські передмістя в епоху Синьоводської битви (на прикладі селища Ходосівка-Рославське)»

Дорош М.Н. Особливості та маршрут походу військ князя Ольгерда в контексті Синьоводської битви 1362 року»

Івакін В.Г. «Могильники Києво-Подолу XIII–XVI ст. за даними археологічних досліджень»

Проскурова С.В. «Українознавчий аспект соціокультурного освоєння українцями «Дикого поля» в XIV–XVI століттях»

Непомящих В.Ю. «Дослідження оборонних украплень городища в урочищі Бабина Гора (за результатами археологічних розкопок 2011 року в м. Олевськ Житомирської області)»

Федорук А.В. «Роль князів з династії Гедиміновичів у появі та використанні вогнепальної зброї в руських землях наприкінці XIV – першої половини XV ст.»

Блануца А.В. «Старости/намісники в «окраїнних» прикордонних замках кінця XV – середини XVI ст.»

Капустін К.М. «Київська земля в середині XIII–XV ст.»

Кедун І.С. «Післямонгольський Новгород-Сіверський за матеріалами археологічних досліджень»

Михайлюк Ю.М. «Українське міщанство литовської доби у візії М. Довнар-Запольського»

Моця Б.О. Охорона кордонів на Україні в другій половині XIII–XVІ ст.»

Панишко С.Д. «Найдавніші лицарські двори Волині»

Петраускас А.В. «До питання експериментального відтворення сиродутного способу отримання заліза»

Ясновська Л.В. «Давньоруське керамічне виробництво Чернігівщини»

Карашевич І. В. «Застосування гіс-технологій для вивчення ансамбл Аккерманської фортеці»

Сичов М.В. «До питання про біоархеологічну реконструкцію Торговицького золотоординського комплексу»