Міждисциплінарні гуманітарні студії. Вип. 1. Оголошення

Національна академія наук України

Клуб молодих учених та новаторів

Київський будинок учених

ГО «Всеукраїнська спілка молодих учених та новаторів»

Інститут історії України

Інститут української мови

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса

Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського

Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Скоровороди

Шановний (а) Колего!

Організатори Всеукраїнської науково-практичної конференції

«І Міждисциплінарні гуманітарні читання»,

Запрошують взяти участь у формуванні нового електронного часопису гуманітарного напряму «Міждисциплінарні гуманітарні студії» Вип. 1.

Часопис «Міждисциплінарні гуманітарні студії» з другого випуску стане фаховим.

Наукові напрям часопису:

1.      Історія.

2.      Політологія та міжнародні відносини.

3.      Археологія.

4.      Археографія та джерелознавство.

5.      Етнографія та народознавство.

6.      Мовознавство та літературознавство.

7.      Право.

8.      Філософія.

9.      Релігієзнавство.

Прохання протягом місяця (останній день 7 листопада 2013 р.) надіслати статтю, оформлену за зразком (обсяг – 0,5–0,8 друк. аркушів = 10–16 сторінок тексту) на електронну адресу Редколегії: an_blan@mail.ru, моб. 067 80 33 556 – Андрій Блануца, відповідальний секретар Редколегії). Установлена плата за публікацію у розмірі 200 грн. (оплата рецензентам, коректорська робота, плата за верстку). Оплачувати потрібно після того як Вам прийде лист із підтвердженням, що Ваша стаття пройшла позитивну рецензію і готова до друку).

Новини про конференцію та подальші конференції див. на сайті www.smvn.com.ua, а також на блозі ukrainalithuanica.blogspot.com

З повагою – Оргкомітет конференції та Редколегія часопису.

Клубу молодих вчених та новаторів Київського Будинку вчених НАН України засідання 28 листопада 2013 р.

28 листопада (четверг) о 18,30 год. у рамках роботи Клубу молодих вчених та новаторів України Київського будинку вчених НАН України (м. Київ, вул. Володимирівська, 45-А відбудеться чергове засідання Клубу.

До Вашої уваги виступ з публічною лекцією  Владислава Грибовського, кандидата історичних наук, відповідального редактор альманаху «Фронтири міста». Тема публічної лекції: «Кордони: фронтитри й лінії. Випадок українського степового порубіжжя XVIII ст».

Запрошуються усі бажаючі. Буде також презентація з можливістю придбання за видавничою ціною альманаху «Фронтири міста» Т.1, 2, 3.

Керівник Клубу

Андрій  Блануца

І Міждисциплінарні гуманітарні читання

Інститут історії України НАН України

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України

Інститут української мови НАН України

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Київський будинок учених НАН України

Клуб молодих учених та новаторів

ГО «Всеукраїнська спілка молодих учених та новаторів»

Інформаційне повідомлення

3 жовтня 2013 р. відбудуться

І Міждисциплінарні гуманітарні читання

Мета читань – започаткування циклу конференцій міждисциплінарного гуманітарного напряму з метою залучення та об’єднання творчих зусиль молодих дослідників-гуманітаріїв у комплексному вивченні сучасних процесів соціогуманітарного знання.

До роботи запрошуються молоді вчені-гуманітарії (студенти старших курсів ВНЗ, магістранти, аспіранти, здобувачі, молоді вчені – кандидати наук). Кращі доповіді будуть рекомендовані до друку у провідних фахових академічних виданнях.

Дата і місце проведення читань: 3 жовтня 2013 р. у приміщенні Київського будинку вчених НАН України (м. Київ, вул. Володимирська, 45-А).

Передусім запрошуються дослідники, які цікавляться наступними дисциплінами:

1.      Історія.

2.      Археологія.

3.      Археографія та джерелознавство.

4.      Етнографія та народознавство.

5.      Політологія та міжнародні відносини.

6.      Право.

7.      Філософія.

8.      Філологія.

Секції будуть формуватися за міждисциплінарним принципом, який дасть унікальну можливість зустрітися молодим ученим, які проводять дослідження в суміжних галузях гуманітаристики.

Заявки на участь у конференції подавати до 25 вересня 2013 р. на електронну адресу Оргкомітету: an_blan@mailru, 067 80 33 556 (Андрій Блануца, відповідальний секретар читань) із зазначенням даних:

1.      Прізвище, ім’я.

2.      Назва доповіді та анотація українською мовою до 500 знаків з пробілами.

3.      Місце роботи або навчання.

4.      Посада.

5.      Науковий ступінь.

6.      Секція, у рамках якої пропонується виступ.

7.      Науковий керівник (для учасників-студентів).

8.      Форма участі (очна, заочна).

9.      Телефон (моб.), е-mail.

10. Потреба в технічному забезпеченні доповіді (мультимедійний проектор)

Для забезпечення матеріально-технічних витрат (друк анотованої програми, кава-брейк, фуршет, канцелярський набір з логотипом конференції), пов’язаних з організацією конференції встановлено організаційний внесок у розмірі 100 грн. для очних учасників та 150 грн. – для заочних учасників (оплата здійснюється шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок Організаторів після отримання заявки).

Крім публікації кращих доповідей у провідних фахових академічних виданнях, за підсумками конференції усі виступи, оформлені у вигляді статті прорецензованої фахівцями, будуть опубліковані в новому електронному виданні «Міждисциплінарні гуманітарні студії», яке з другого випуску стане фаховим.

З повагою – Оргкомітет

„Ринки локальні й регіональні від XIV до XVIII ст.”

Вже традиційним для Білостоцького університету (м. Білосток, Польща) стало проведення міжнародних наукових конференцій на нині мало популярну тематику історичної науки – аграрної історії періоду середньовіччя – раннього нового часу. Одним із небагатьох європейських наукових центрів став саме університет у Білостоці, науковці якого вже кількадесят років поспіль організовують наукові заходи різного рівня, в центрі уваги яких зосереджуються проблеми аграрних відносин. Тож 25–26 травня 2009 р. на базі Інституту історії Білостоцького університету відбулася міжнародна наукова конференція „Ринки локальні й регіональні від XIV до XVIII ст.”.

Іоанна Карчевська (Зелена Гура) проаналізувала кредитні стосунки шляхти та території Куяв та Великопольщі у XV ст. Залучивши значний масив джерел, автор детально розглянула заставні договори на предмет виявлення в них різнобічних історичних та мотиваційних обставин застави земель, сіл та маєтностей польською шляхтою. Як підсумок, доповідач зазначила, що основною причиною, яка спонукала шляхту вдаватися до застав своїх володінь, була нагальна потреба готівкових коштів для різних потреб. Подібну тему, проте вже ширшу за хронологією та предметом дослідження, підняв у своєму виступі Андрій Блануца (Київ). Доповідач представив аналіз джерел до історії шляхетського ринку землі й нерухомості на українських землях Великого князівства Литовського. Основна увага була прикута розгляду специфіки транзакційних угод (купівля-продаж, застава, оренда, обмін, дар), внаслідок чого відбувався перерозподіл шляхетських володінь на користь князівського та панського прошарку шляхетської верстви. У доповіді було також акцентовано увагу на правових засадах здійснення обігових операцій із землею, зокрема, норм Першого Литовського Статуту.

Цікаву в інформативному плані доповідь представила Уршула Совіна (Варшава). Автор на основі тестаменту одного із священнослужителів краківського костьолу детально „розклала” денні витрати кліру періоду середньовіччя та раннього нового часу. Документ дав змогу з’ясувати джерела надходження костьолу й, відповідно, витратна частина бюджету розкрила „продуктове” меню щоденного раціону священнослужителів, а також інших предметів щоденного вжитку.

Питання ринку праці селян й ремісників на прикладі села Камьонки (поблизу Любліна) кінця XV – середини XVI ст. у своєму виступі підняла Малгожата Колач-Хмель (Люблін). Дослідниця, опираючись на найраніше судову книгу за 1481–1559 рр., обрахувала кількість селян, які переселилися до Любліну у пошуках роботи, а також висвітлила у зв’язку з цим соціальні, економічні та демографічні наслідки для регіонального ринку праці.

Цікаві дослідницькі методики у своїх виступах, присвячених рикну виробництва й торгівлі окремими видами сільськогосподарської продукції, продемонстрували білостоцькі історики Кшиштоф Борода і Пьотр Гузовський (Білосток). Зокрема, К. Борода детально проаналізував всі технологічні складові виробництва світлого пива (виготовлення пивних котлів, обробіток хмелю і ячменю, забезпечення водою й деревиною, охолодження й пастеризація готової продукції), а також реалізація продукції на території Ленчицького воєводства Корони Польської у XVI ст. Учень відомого польського дослідника економічної історії Анджея Вичанського П. Гузовський на прикладі ринку пшениці і ячменю дослідив вплив міжнародної торгівлі на локальні ринки Корони Польської у XVI ст. Дослідник зосередив свою увагу на цінових коливаннях вартості пшениці і ячменю, а також відповідно до цього, й попит указаної продукції на локальних ринках.

Проблеми функціонування й розвитку регіонального ринку у своїх доповідях висвітлили Радослав Понят (Білосток), Барбара Внуковська (Варшава) та Шимон Казусек. Зокрема, Р. Понят свою увагу зосередив на питаннях ринку праці періоду раннього нового часу на прикладі мобільності робітників, вихідців із села. Ш. Казусек проаналізував особливості розвитку регіональної торгівлі Кракова другої половини XVII ст., а Б. Внуковська з’ясувала, яким видами товарів було рентабельно торгувати купцям Кракова та Львова на переломі XVI і XVII ст. Владислав Берковський (Київ) у своїй доповіді звернувся до проблеми функціонування регіонального ринку Волині XVI – першої половини XVII ст.

Кілька виступів були присвячені висвітленню ролі локального ринку Центрально-Східної Європи. Так, Вітольд Бобрик (Сєдльце) розглянув вплив насипових мір на генеза локального ринку збіжжя. Пшемислав Чижевський (Білосток) свою увагу зосередив на господарській діяльності мешканців малих міст Польщі XVI–XVIII ст. Об’єктом дослідження Віктора Атаманенка (Остріг) стали волинські латифундії другої половини XVI – першої половини XVII ст. Історик з’ясував роль волинських латифундій як локальних ринків на розвиток торгових відносин регіону. Івона Куліша-Воронєцка (Білосток) розглянула магнатський двір як комплекс локального ринку праці XVIII ст.

Всі доповіді викликали жваві дискусії й учасники конференції таки чином змогли апробувати свої напрацювання у вузькому колі фахівців. Традиційно після доопрацювання текстів організатори конференції планують видати матеріали окремою книгою. Тож побажаємо білостоцьким історикам й надалі організовувати такі цікаві й корисні наукові заходи.

Андрій Блануца

Міжнародна наукова конференція „Велике князівство Литовське і його традиція: долі національних наративів”. – Вільнюський університет, 20–22 листопада 2008 р.

20–22 листопада 2008 р. Вільнюський університет проводив міжнародну наукову конференцію з литуаністики „Велике князівство Литовське і його традиція: долі національних наративів”, присвячену 100-літтю Зенонаса Івінскіса. Організатори наукового форуму поставили за мету обговорити традиції й особливості історіописання литовської доби національними школами, спадкоємницями Великого князівства Литовського. Тож у ракурсі поставленої проблематики свої доповіді проголосили фахівці-литуаністи Литви, Білорусі, України, Польщі, Росії, Франції, Німеччини й Великої Британії.

Подібні наукові конференції організовуються історичними інституціями Литви не вперше, адже доба ВКЛ є ключової для литовської державності (як і для білоруської). Для України період литовського владарювання був також важливою віхою в історії країни й став базисом для творення Української держави середини XVII ст. Зважаючи на це, українська історіографічна школа має посісти чільне місце в генезі наукових литуаністичних студій.

Робота конференції почалась з привітань учасникам зібрання, надісланих Президентом Литовської Республіки Валдасом Адамкусом, міністром іноземних справ Пятрасом Вайтекунасом та ректором Вільнюського університету Бенедиктасом Юодкою. По тому на пленарному засіданні концептуальні доповіді проголосили Альфредас Бумблаускас (Вільнюс) – розглянув концепції ВКЛ в історіографії Центрально-Східної Європи XIX–XX ст.; Наталія Яковенко (Київ) – проаналізувала уявлення про територію Речі Посполитої Трьох Народів в категоріях „ментальної географії”; В’ячеслав Носевіч (Мінськ) – представив погляди сучасних білорусів на спадщину ВКЛ; Михаіл Кром (Санкт-Петербург) – з’ясував роль ВКЛ в російській історіографії XIX–XX ст. Кожна з доповідей викликала жвавий інтерес, навколо яких розгорнулися міні-дискусії.

У подальшому доповіді й виступи були об’єднані в тематичні секції. Так, у рамках секції „Багатокультурність ВКЛ й інтеграційні процеси” свої напрацювання представили дослідники з Литви, Польщі, Білорусі та Великої Британії. Зокрема, Генрик Віснер (Варшава) у своєму виступі торкнувся проблеми мови та державної й народної свідомості на литовських землях, а Юрате Кяупене розглянула політичний народ (шляхту) ВКЛ з литовської перспективи, тобто показала місце й роль етнічно литовської шляхти в структурі політичної еліти держави. Уршула Августиняк (Варшава) підняла питання про ідею толерантності та її реалізації на практиці у мультикультурному розвитку суспільства ВКЛ. Проблеми устроєвого функціонування інституційних структур у ВКЛ виклав у своїй доповіді Ричард Батервік (Лондон). Юзеф Марошек (Білосток) у своєму виступі звернувся до проблеми інтеграційних процесів у ВКЛ в контексті генези церковних уній, а Сєргєюс Тємчинас (Вільнюс) виклав ідею про кириличну писемність ВКЛ як модель культурної інтеграції.

У рамках другої секції „Формування національних історіографій та „поділ” спадщини ВКЛ у XIX – першій половині XX ст.” свої погляди та концепції висловили представники історіографій ВКЛ Литви, Білорусі та Польщі. Так, у доповідях вчених були розглянуті наступні теми: державна політика Російської імперії щодо поділу спадщини ВКЛ у другій половині XIX ст. – Даріус Сталюнас (Вільнюс); програмні документи литовського руху за незалежність початку XX ст. – Рімантас Мікнис (Вільнюс); ідея ВКЛ у рухах за відродження незалежності Польщі з позицій поглядів литовських поляків – Ричард Гайдіс (Вільнюс); місце ВКЛ в ідеології білоруського національного руху початку XX ст. – Олександр Смоленчук (Гродно); генеза конфлікту між „старолитвинами” та „млодолитвинами” – Криштоф Буховський (Білосток); рецепція федералістичних ідей в Литві упродовж 1918–1922 рр. – Зенонас Буткус та Сігітас Єгелевічус (Вільнюс).

Під час роботи третьої секції „Спадщина ВКЛ у сучісній політиці, історії та історичній культурі” було виголошено 9 доповідей представників польської, литовської, білоруської російської, французької та української литуаністичних шкіл та напрямків. Відомий польський литуаніст Хенрик Самсонович (Варшава) у своєму виступі підняв проблему поступового усунення на другий план історичних студій одного з партнерів унії або, за словами історика, „святого шлюбу” Польщі та Литви. Івес Плассеро (Париж) звернувся до проблеми різних поглядів та хронології розвитку ВКЛ як мультикультурної держави, а Григорій Поташенко (Вільнюс) розглянув мультикультурність ВКЛ у контексті створення сучасного історичного наративу. Дмітрій Карєв (Гродно) проаналізував білоруську історіографію ВКЛ через призму етноцентризму у формування національно-історичної концепції білоруського минулого.

Спільну доповідь, присвячену питанням розвитку сучасної литуаністичної історіографії в Україні, представили Андрій Блануца та Дмитро Ващук (Київ). Питанням генези національних історіографій та історичної свідомості були присвячені доповіді Алєксандра Філюшкіна (Санкт-Петербург), Ігоря Курукіна (Москва), Ігоря Марзалюка (Могилів) та Алєксандра Бєлого (Мінськ).

Четверта секція була присвячена здобуткам видатного литовського історика Зенонаса Івінскіса. Вчений Рімвидас Петраускас (Вільнюс) показав спільність та відмінність поглядів З. Івінскіса та Г. Ловмянського стосовно середньовічної історії ВКЛ. Наукову діяльність З. Івінскаса в роки перебуваня у вигнанні висвітлив Матіас Нієндорф (Грайсвальд). Ауреліус Гіеда (Вільнюс) докладно з’ясував історіографічну концепцію дослідника. Сторінки історії взаємовідносин між литвинами та євреями у працях З. Івінскаса стали предметом доповіді Юргіти Вербіцкене (Вільнюс).

Останні дві виступи стосувались двох дискусійних проблем. Алєг Дзярновіч (Мінськ) показав усю суперечливу та неоднозначну оцінку литовської історіографії сучасною білоруською. Критичні роздуми стосовоно типології ВКЛ як держави виклав Зенонас Норкус (Вільнюс), поставивши риторичне запитання – Велике князівство Литовське: імперія чи федерація?

Завершилась конференція круглим столом на тему: „Ідеї культурної реституції ВКЛ”, під час якого були підведені головні підсумки та окреслено майбутню перспективу.

Таким чином, задекларована тематика конференції була, на наш погляд, реалізована у повному обсязі. Найбільше це підкреслює участь у ній вчених-литуаністів із тих сучасних держав, які декілька століть тому були об’єднані однією великокнязівсьвою владою. Від свого імені бажаємо організаторам продовжувати подібні наукові заходи, щоб рецепція ВКЛ у сучасному світі позитивно впливала на долю національних наративів. Що важливо для української литуаністики, то вона починає впевнено займати своє місце в загальнолитуаністичних студіях.

Андрій Блануца

Міжнародна наукова конференція „ IV Симпозіум історії бюрократії”

18–19 червня 2010 р. в стінах Університету імені Марії Кюрі-Склодовської в Любліні (Польща) проходив традиційний міжнародний науковий форум, присвячений історії бюрократії. Вже вкотре організатори симпозіуму (заклад архівістики Інституті історії Університету імені Марії Кюрі-Склодовської в Любліні спільно із закладом середньовіччя та архівістики Інституту історії Академії Підляської в Сєдльцах) згуртовують фахівців над розробкою актуального напрямку сучасних історичних студій – ґенези бюрократії країн Центрально-Східної Європи. Тож своїми напрацюваннями та новими методиками дослідженнями бюрократичних систем поділилися представники університетської та академічної науки з Польщі, Росії та України. Протягом двох днів учасники конференції мали також змогу ознайомитися з новими виданнями з теми, представленими на виставці.

На пленарному засіданні виступили провідні фахівці польської та російської науки. Зокрема, Катажина Бухольц-Срогош (Ченстохов) підняла проблему функціонування центральних органів адміністрації Речі Посполитої через призму поглядів сеймових депутатів за 1778–1786 рр. Аліція Кулецька (Варшава) представила оцінку бюрократії в літературному творі Юзефа Крашевського. Валерій Стєпанов (Москва) проаналізував структуру та сферу компетенції Міністерства фінансів Російської імперії у XIX – на початку XX ст. Проблему хабарництва підприємців-старообрядців в Росії XIX ст. висвітлив у своєму виступі Валерій Кєров (Москва). Вчений, зокрема, акцентував увагу на елементах ділової культури російських чиновників-старообрядців. Питання, пов’язані з вищою бюрократією, стали об’єктом дослідження у виступах Світлани Фалькович (Москва) про функціонування політичної системи у Польському Королівстві впродовж 1815–1830 рр. та Наталії Чернікової (Москва) про вищу бюрократію в епоху перемін в Російській імперії в 1880–1881 рр. та 1904–1905 рр.

Надалі робота конференції проходила на тематичних секційних засіданнях. Так, в рамках секції «Передбюрократія» свої доповіді виголосили Вальдемар Хоронжичевський (Торунь) «Канцелярії книги вписів чи культура книги вписів», Андрій Блануца (Київ) «Судові справи про маєткові спор у Великому князівстві Литовському в 1529–1566 рр.: фактор судової «бюрократії»», Лариса Жеребцова (Дніпропетровськ) «Вплив розвитку великокнязівської канцелярії на формування митної системи Великого князівства Литовського», Яцека Пєласа (Кєльци) «Новокорчинські гродські урядники та їхні кар’єри в XVII ст.». Під час роботи секції «Бюрократія консервативної імперії» було виголошено доповіді Анжеєм Гацею (Торунь) на тему «Генерал-прокуратор «очима монарха та серцем всієї держави», Дмитром Редіним (Єкатеринбург) ««Звіт про концерт, що не відбувся»: місцеве державне управління в Росії в епоху Петра Великого (законодавство та практика)», Юлією Головко (Запоріжжя) «Кадрове забезпечення митних установ Південної України останньої чверті XVIII – початку XIX ст.» та Михайлом Приходьком (Москва) «Адам Чорторийський й розробка російської міністерської реформи на початку XIX ст.»

Цікаві теми були піднятті під час роботи секцій «Документування бюрократичної діяльності» (виступи Артура Горака з Любліна, Людмили Мазур з Єкатеринбурга, Павла Вольніцького з Ченстохова, Яцека Легєца з Кєльц, Маріуша Куліка з Варшави та Щепана Свьонтека з Кракова) та «Бюрократія консервативної імперії» (доповіді Петра Акульшина з Рязані, Геннадія Матвєєва, Ірини Ружинської та Тетяни Кандоурової з Москви, а також Володимира Морозана з Санкт-Петербурга).

Кілька доповідей було представлено під час роботи секції «ІІ Річ Посполита». Так, Марек Пженьосло (Кєльци) у своїй доповіді розповів про внутрішню структуру та урядницький апарат Головної опікунської ради в 1915–1918 рр. Цю ж тему розвинула Малгожата Пженьосло (Кєльци). Дослідниця, зокрема, висвітлила питання внутрішнього та міністерського контролю в опікунських радах на польських землях впродовж 1918–1921 рр. Проблему рівня кваліфікації архівістів в ІІ Речі Посполитій підняв Томаш Матушак (Пьотрків). Адам Домбровський (Варшава) з’ясовував, чи канцелярійні приписи Міністерства внутрішніх справ від серпня 1931 р. були реформою чи лише коректурою. Свої наукові доробки представили Ян Козловський (Кєльци), Кшиштоф Лятавіц та Даріуш Шевчук (Люблін), пов’язані з розробкою різних аспектів адміністрації Королівства Польського в рамках однойменної секції.

Кілька доповідей було виголошено дослідниками з проблеми комуністичної бюрократії. Це, зокрема, виступ Гжегожа Йоніца „Організаційна структура Міністерства інформації та пропаганди в 1945–1947 рр.”, Томаша Осіньського „Акція ощадливості 1949 р. Задум та реалізація», Мирослава Шуміла «Секретаріат ЦК ППР (1944–1948) – люди та механізми», Рафала Яроша «Прихований скарб. Особові акти ПЗПР в Архіві ротаційному «Лад» в Любліні» (всі з Любліна) та Даріуша Магєра (Сєдльци) «Партійні організаційні осередки ПЗПР».

Загалом конференція пройшла на високому науково-організаційному рівні, що було досягнуто завдяки співпраці Університету імені Марії Кюрі-Склодовської в Любліні з науковими інституціями Росії та України.

Андрій Блануца

Метрикіана в Білорусі Metriciana. Даследаванні і матэрыялы Метрыкі Вялікага Княства Літоскага. – Мінськ: Athenaeum. – Т. І. – 2001, 186 с.; Т. ІІ. – 2003, 236 с.; Т. ІІІ. – 2004, 298 с.

З початком 90-х років минулого століття в білоруській гуманітаристиці спостерігається стійкий інтерес до малодослідженого періоду в історії, власне, Білорусі, а також України, Польщі і Росії, – Великого князівства Литовського (далі. – ВКЛ). 2001 р. в Інституті історії НАН Білорусі стартував новий, доволі вдалий, проект періодичного альманаху історії і культури ВКЛ (головний редактор – Алег Дзярновіч). Політикою видання став відбір і публікація матеріалів та нових досліджень, базованих на джерелах документального корпусу Литовської метрики. Відтоді світ побачили три томи „Метрикіани” та вже підготований до друку четвертий.

Широка палітра рубрик видання забезпечує масштабне висвітлення різних проблем з історії ВКЛ та Литовської метрики. Так, в першому томі в дев’яти рубриках (Канцелярія ВКЛ, Метрика як джерело, Мова і Метрика, Публікації, Археографія, Бібліографія, Рецензії. Анотації, Електронний архів Метрики ВКЛ, Новини) подано 14 матеріалів. Коротко поінформуємо всіх зацікавлених історією ВКЛ матеріалами цього часопису.

Білоруський історик А. Груша висвітлив службовий склад і структуру канцелярії ВКЛ протягом 40-х рр. XV – першої воловини XVI ст. Його колеги В. Мянжинські та А. Дзярновіч подали ґрунтовний матеріал про склад шляхти та її земельних володінь в Ошмянському повіті першої половини XVI ст. Автори опрацювали книги Метрики ВКЛ №12-24 та за їхніми джерелами склали таблицю про землеволодіння ошмянської шляхти, а також список населених пунктів і топонімів, список землевласників, таблиці про форми землеволодіння, способи набуття земельної власності, соціальний статус і посади шляхти, джерела повідомлень, види актів, умови володіння, хронологічний список документів. Таку ж процедуру дані автори проробили з Берестецьким, Кам’янецьким і Кобринським повітами, проте вже в третьому томі „Метрикіани”.

Білоруський дослідник У. Свяжинські, постійний автор рубрики „Мова і Метрика”, торкнувся проблеми ідентифікації офіційної мови ВКЛ. Ця стаття, як і дослідження про статус білоруської та української мов в часи ВКЛ, вміщене в другому томі видання, стали поштовхом до дискусії, що розгорнулася вже у третьому томі „Метрикіани”, в якому опонентом В. Свяжинського виступив литовський історик А. Дубоніс із своєю статтею про проблеми державної мови у ВКЛ. У цій же рубриці У. Свяжинські торкнувся і питання про російську („московську”) мову у ВКЛ.

Мінський історик В. Мянжинські в рубриці „Публікація” з невеликою передмовою опублікував підтверджувальний привілей 1552 р. місту Мінську на Магдебурзьке право. А. Дзярновіч у своїй статті, розміщеній в рубриці „Археографія” проаналізував історію оригіналу і публікацій матеріалів двох книг Метрики – № 566 і № 573. Литовський дослідник А. Дубоніс представив бібліографію найважливіших праць істориків Литви по Литовській метриці.

Рубрику „Рецензії. Анотації” представляють три рецензії на публікацію Метрики ВКЛ. Так, В. Мянжинські прорецензував книгу № 220 Волинської метрики за 1652-1673 рр., українська дослідниця С. Абросимова – книгу №28 Метрики ВКЛ за 1522-1552 рр., А. Дзярновіч – Реєстри подимного Берестейсько-литовського воєводства за 1667-1690 рр.

А. Дзярновіч опублікував і матеріал по пропозиції створення електронного архіву Метрики ВКЛ, а також поінформував істориків-метрикантів про вихід книги № 28 Метрики ВКЛ на компакт-диску.

У рубриці „Новини” повідомлено інформацію про акцію „Цивілізація Метрики”, що проходила в Мінські і Полоцьку з метою звернення уваги громадськості до такого важливого і повного джерела з історії Білорусі як Метрика ВКЛ. Тут також розміщено матеріал про перший в Білорусі спецкурс „Метрика ВКЛ”, що проводився В. Мянжинським на історичному факультеті Білоруського державного університету. Редакція видання повідомила всіх зацікавлених дослідників в можливості отримання поштою опублікованих книг Метрики ВКЛ.

Другий том „Метрикіани” зберіг попередню структуру, хіба що тут було додано дві нові рубрики під назвою „Історична географія і картографія” та „Галерея метри кантів”.

Традиційну першу рубрику видання „Історія Метрики” відкриває стаття А. Дубоніса про проблеми Литовської метрики, як-от: історія утворення книг Метрики, нагляд за ними, кількастолітня історія зберігання та перевезення книг Метрики з однієї держави в іншу, початок та еволюція вивчення книг Метрики і введення їх матеріалів в науковий обіг. В цьому томі А. Дзярновіч опублікував цікавий документ з історії транслітерації Метрики ВКЛ у 1777-1780-х років. Історик дав йому назву „Плач за Великим князівством”, встановив авторство твору та здійснив розлогу характеристику цьому документу. Не менш цікавий документ (акт уряду віленського воєводи за 1560 р., в якому вживається ненормативна лексика) опублікував інший білоруський дослідник – Г. Брегер.

Рубрику „Дипломатика” представили дві статті. В першій відома російська дослідниця А. Хорошкевич прокоментувала спірні моменти по класифікації „увяжчих листів”, опублікованих в книзі № 44 Литовської метрики, виданої А. Грушою. В статті-відповіді А. Груша, взявши до уваги пропозиції А. Хорошкевич, виклав свої аргументи з приводу класифікації вказаних документів. Загалом, автори підняли дуже важливу проблему, пов’язану з виданням книг Литовської метрики, а їх дискусія, безперечно, сприятиме вирішенню спірних питань.

Білоруський історик М. Спірідонов опублікував географічний покажчик-коментар до Перепису війська ВКЛ 1528 р. Даний матеріал набагато спростить роботу литуаністів під час використання географічних даних такого важливого документу з історії ВКЛ.

Цінний матеріал поданий і в рубриці „Бібліографія”. В. Мянжинські подав два бібліографічні огляди про основні публікації і дослідження з історії Метрики ВКЛ в Білорусі за 80-90-ті роки XX ст. та 1990-2001 рр.

Не менш цікаву статтю подав білоруський дослідник А. Ліцкевич, присвячену розгляду проблеми присутності Метрики ВКЛ в Інтернеті. Новостворену рубрику „Галерея метрикантів” представляє розвідка литовської дослідниці Л. Анужице про роль видатного метриканта К. Яблонскіса в дослідженні Литовської метрики.

Традиційно збірник завершується хронікою і новинами з вивчення та публікацій Метрики ВКЛ. У цьому томі тут подано довідковий матеріал про опубліковані книги Литовської метрики, а також інформацію про книги, що готуються до видання.

Третій том „Метрикіани” відзначається підбором цікавих статей і матеріалів, а також більшим об’ємом, що вказує на здобуття своєї ніші серед професійного кола метрикантів та популярності серед дослідників історії ВКЛ.

Відома російська дослідниця І. Старостіна в своїй ґрунтовній статті розглянула та проаналізувала документальний склад „Книги Вітебського замкового суду” в Литовській метриці (№228). У рубриці „Публікація джерел” А. Ліцкевич опублікував два документи з № 52 книги записів Метрики ВКЛ про розпорядження Сигізмунда ІІ Августа відносно власних господарських (великокнязівських) маєтків після заключення Люблінської унії. Як зазначалося вище, рубрика „Метрика як джерело” представлена статтею з таблицями і коментарями В. Мянжинського та А. Дзярновіча. Порівняно з попередньою статтею автори створили і карту „Берестейський, Кам’янецький і Кобринський повіти у другій половині XV – першій половині XVI ст., що набагато полегшує сприйняття матеріалу.

А. Хорошкевич в своїй статті розглянула роль Археологічної комісії Імператорської Академії наук в підготовці і публікації документів Литовської метрики. Дискусійні статті А. Дубоніса та У. Свяжинського щодо проблеми мови Метрики ВКЛ, як вище зазначено, представлені в рубриці „Мова і Метрика”.

А. Ліцкевич вже вкотре підіймає проблему Метрики ВКЛ в Інтернеті. Автор в цьому томі, зокрема, здійснив огляд історичних веб-сайтів.

Дослідження про відомого литовського метриканта XIX ст. С. Давкантаса здійснив відомий литовський історик З. Кяупа. Дослідник проаналізував роботу С. Давкантаса на посаді помічника метриканта в Сенаті Російської імперії в Петербурзі, склад його архіву та введення ним матеріалів Метрики ВКЛ в науковий обіг.

У рубриці „Новини. Хроніка” представлена інформація А. Дзярновіча про Міжнародну наукову конференцію, присвячену 475-річчю Першого Литовського Статуту „Перший Литовський Статут і його епоха”. Автор докладно подав виклад доповідей, проголошених під час конференції, а також розповів про презентацію нового литовського видання Першого Литовського Статуту.

Традиційно збірник завершується інформацією про опубліковані книги Литовської метрики, а також повідомленням про авторів, де можна дізнатися про їх координати, коло наукових інтересів та найважливіші публікації.

На завершення хочеться побажати видавцям „Метрикіани” й надалі підбирати і публікувати цікаві матеріали з історії ВКЛ та Литовської метрики.

 Андрій Блануца

Arche. – 2009. – №7. Гістарыяграфія 1920-х: Сярэднявечча і раньнемадэрны час. – Менск. – 1108 с.

Черговий номер мінського часопису «Arche» (2009. – №7) присвячено білоруській історіографії 1920-х років, періоду становлення та розвитку середньовічних та ранньомодерних студій. Редактори тому зібрали в одному виданні праці білоруських медієвістів, які по суті стали бібліографічною рідкістю, адже видавалися невеликими тиражами протягом 1926–1929 рр. Тому цілком виправдано історіографію періоду 1920-х років автор передмови й один з редакторів тому Олег Дзярнович класифікував як «історіографія епохи НЕПу», а редактор Валерій Булгаков – «розстріляна історіографія», творці якої були репресовані й загинули в ув’язненні чи були розстріляні в результаті сфабрикованої справи проти наукової еліти СРСР (так звана «Академічна справа» або «Справа Платонова»). Тож введення до наукового обігу раритетних праць фахівців середньовічної та ранньомодерної історії за задумом редакторів часопису «з моральної точки зору відновить історичну справедливість».

Зацікавлені читачі на сторінках видання можуть ознайомитися й активно використовувати у своїх дослідженнях праці класиків (З. Довгяла, В. Пічета, М. Довнар-Запольський, М. Любавський, А. Ясінський), а також малознаних для широкого кола істориків роботи медієвістів, внесок яких в історіографію має не менше значення за перших. Це – дослідження І. Сосіса, І. Равребе, В. Вольського, А. Савіча, В. Дружчиця, А. Бурдзейка, Т. Забели, А. Товстоліс, Ц. Степанова). Для зручності видавці згрупували праці за тематичними рубриками, такими як «Край», «Держава», «Місто», «Народи», «Писемність», «Право», «Абшарнікі». Для зручності роботи з текстами збережено посторінкові авторські посилання, а також в кінці матеріалу вказано вихідні дані першої публікації та подано коментарі, підготовані О. Дзярновичем.

Як уже вище згадано видання представлено двома передмовами. Так, Валерій Булгаков пояснює ідею видання та принципи публікації текстів, а Олег Дзярнович вводить читачів в епоху, коли творили свої праці білоруські історики. Зокрема, редактор описує особливості білорусизації, історію заснування Білоруського державного університету – осередку білоруської історіографії 1920-х років, діяльність В. Пічети – першого ректора БДУ та засновника «Школи пічетчиків», а також історію створення ще одного осередку історіографії – Інституту білоруської культури (Інбелкульт), на базі якого у 1928 р. створено Білоруську академію наук.

Рубрику «Край» представлено працями М. Любавського «Литва і слов’яни в їх взаємовідносинах в XI–XIII століттях», А. Ясінського «Два слова про волотів. До проблеми першопочатків населення Білорусі»та В. Пічети «Полоцька земля на початку XVI століття», які вперше були опубліковані у виданнях Інституту білоруської культури в 1926 та 1929 рр.

До рубрики «Держава» включено роботи М. Любавського про політичний розвиток ВКЛ на початку XVI ст., М. Довнар-Запольського про соціально-економічну структуру ВКЛ у продовж XVI–XVIII ст., а також В. Дружчиця про статус ВКЛ після Люблінської унії. Що характерно, історики для позначення держави литовців, білорусів, українців активно використовували штучний термін «литовсько-білоруська держава» замість самоназви – Велике князівство Литовське.

Найбільш репрезентативною виявилася рубрика «Місто». Так, видавці розмістили тут п’ять досліджень В. Дружчиця, історика-урбаніста, про магістрат, війтівську владу, історіографію вивчення білоруських міст, а також історичні нариси про Вільнюс та Мінськ періоду ВКЛ. Економічним й торгівельним аспектам розвитку білоруських міст присвячено чотири статті З. Довгяли. Зокрема, литуаніст у своїх працях акцентував увагу на дослідженні купецького капіталу Могилева кінця XVII ст., могилевського братства прасолів, економіки Мінського замку та полоцьких укріплень. Історію міста Могилева напередодні надання йому магдебурзького права (1577 р.) висвітлено у статті Ц. Степанова. Берестейські міста XVI ст. стали предметом уваги Т. Забіли, а нарис соціально-економічного життя Новгрудка представлено А. Бурдзейкою.

У рубриці «Народи» видавці опублікували дослідження І. Сосіса та І. Равребе про єврейську общину у ВКЛ, В. Вольського – про татар, а З. Довгяли – про циган на території білоруських земель ВКЛ. Проблеми білоруського Відродження, книгодрукування, письма та освіти представлено відповідно працями В. Пічети, М. Довнар-Запольського, З. Довгяли та А. Савча у рубриці «Писемність».

Глибокі дослідження у галузі еволюції права та правових відносин у ВКЛ презентовано у рубриці «Право». Зокрема, це праця В. Дружчиця про мову Литовського статуту, В. Пічети про земельне право в Литовських статутах 1529 та 1566 рр. Статус землероба та землевласника за Литовським статутом 1529 р. висвітлено у роботі А. Бурдзейка, а за статутом 1588 р. – Т. Забіли. У цій рубриці також представлено праці А. Товстоліс, одна з яких про заставне право, а друга про сімейне право за Статутами ВКЛ.

Важливі праці, якими активно послуговуються сучасні литуаністи, що належать перу класикам А. Ясінському та В. Пічеті, завершують черговий том «Arche». Це дослідження А. Ясінського – «Спроба критичного вивчення Книги данин великого князя Казимира (з додатками повідомлення А. Седзельникова про писаря Якуба)», «Писар великого князя Казимира Василь Павлович Любич як представник крупного землеволодіння XVI століття (Нарис до історії крупного землеволодіння на Білорусі), а також В. Пічети – «Волочна устава королеви Бони та Устава на волоки.

Сподіватимемося, що даним виданням активно послуговуватимуться сучасні литуаністи, адже першодруки згаданих досліджень не завжди є доступними фахівцям з-поза межами Білорусі.

Андрій Блануца

Нова книга Метрики Великого князівства Литовського Метрыка Вялікага Княства Літоўскага. Книга 46. 1562-1565. Книга запісаў 46 (копія канца XVI ст.) / Падрыхтаваў В.С. Мянжынскі. – Мінськ.: БелЭн, 2006. 280 с.: іл. 9.

Вихід у 2006 р. в науковий обіг книги записів № 46 Литовської Метрики став важливою подією для всіх литуаністів і метрикантів, дослідників Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ). Ця книга стала й певним ювілеєм для білоруських колег, адже це вже п’ята книга із серії Литовської Метрики, підготована ними і вийшла друком в Білорусі. Вагомий внесок в підготовці і публікації такого важливого історичного джерела належить відомому білоруському історику-метриканту Валерію Менжинському, укладачу і публікатору даної книги та ще двох інших книг записів: № 28 (2000 р.) і №43 (2003 р.).

В. Менжинський у вступі, поданого білоруською, російською, литовською та англійською мовами (який по своєму змісті можна вважати як окреме ґрунтовне історико-археографічне дослідження), представив власне історичну розвідку про час, умови, та характер створення книги записів № 46, охарактеризував зовнішні прикмети рукопису, філіграні даної книги, пояснив принципи передачі тексту та науково-довідкового апарату.

У книзі № 46 Метрики ВКЛ записані копії документів, виданих протягом 1562-1565 рр. із канцелярії великого князя литовського Сигізмунда ІІ Августа. Оригінал книги створювався, коли канцлером ВКЛ був Микола Янович Радзивіл. Вона була переписана в кінці XVI ст. за розпорядженням на той час канцлера ВКЛ Лева Івановича Сапіги. Оригінал її, як і багатьох інших книг Метрики, не зберігся. Рукопис книги записів № 46 В. Менжинський описав і підготував у відповідності до методичних рекомендацій А.Л. Хорошкевич і С.М. Каштанова, а також використав нові методичні рекомендації А.І. Груши.

Реєстр книги № 46 Метрики ВКЛ складає 12 документів, проте в документах № 1, 5, 10, 11 знаходиться ще 9 документів, включених до них. Основні 12 документів мають наступні заголовки:

1. Справа старосты жытомирского князя Романа Федоровича Санъкгушковича с паном Михайломъ Мышъкою Варъковскимъ о невыданье з двора его Валенътого Желеха, в забитью князя Ярослава Санъкгушковича объвиненого и припоруч оного.

2. Справа подчашого господаръского пана Миколая Петровича Техоновъского Кишъки с паны Юремъ и Григоремъ Юревичи Остиками о найстье кгвалтовъное и выбите з ыменья Вижунъ, о шкоды и речи в нем побраные.

3. Постановенье межи паномъ Миколаемъ Кишъкою Техоновскимъ, подчашим, а межи паномъ Юремъ Юревичомъ Остикомъ, […], о верненье стада свирепъего и жеребъцов въ Вижунах от пановъ Остиков побпаных, пану подчашому в ыйменю Ованте перед дворениномъ господаръским до права.

4. Прывилей подчашому пану Миколаю Техоновскому Кишъце на вшелякие доходы, пожитки и платы фолварку и замъку Дорогицкого.

5. Оповеданье и записане выписовъ врядов господаръских киевского и овруцкого и листу Ганы Монтовтовны, Олизару Волчковичу даного, от князя Василя Солтановича Соколского через Кузму Лвовича, слугу его, покладаных.

6. Привилей Шимону Витунскому на село в старостве Жомойтском въ волости Тондякголской, названое Тондякголу, и петнадцат волокъ лесныхъ, ленъным правомъ.

7. Привилей Яну Одаховскому на тридцат и чотыры волоки земли з людъми в земли Жомойтской у волости Медикгянъской и Жоранъской, ленъным правомъ.

8. Привилей старосте пинъскому, Кобринскому […] пану Станиславу Довойну на селцо Турейское у волости Мостовъской, вечностью.

9. Потверженье пану Миколаю Станъкевичу Белевича на село Монкуны у волости Двора Росейнъского войтовства Промядевъского.

10. Лист Анъдрею Дягилевичу, вижу, на корчму волную у волости замъку Кобрыньскому в селе Залескохъ.

11. Сознанье пана Миколая Третяка записанья двух частей именей отчызныхъ и матерыстых малъжонъце его пани Альжбете Ердановне в суме пенязей.

12. Оповеданье вызнанье пани Миколаевое Пошушвенское, маръшалъковое, Ядвиги Чижевича, воли своей, то естъ записанья всее маетъности свое, лежачое и рухомое, пану Якубу Сецыксневъскому, собе за сына взятому, перед послы за прозбою ее от короля его милости до нее зсылаными.

Хронологічні межі книги – записи з 5 квітня 1562 р. по 3 вересня 1565 р., причому по 10 документів відносяться до 1564 і 1565 рр. і лише один – до 1562 р.

Особливістю даної книги є те, що її дані презентабельні свідченнями з антропоніміки (165 найменувань), які, за словами В. Менжинського, дають можливість порівняти антропоніми різних регіонів ВКЛ. В документах книги фігурують люди різних соціальних груп, роду діяльності, національності – священики, Пани Ради, пани, князі, дворяни, бояри, зем’яни, міщани, служебники, слуги, селяни. Дані книги багаті матеріалом з земельного забезпечення шляхти в різних регіонах ВКЛ, відображають майновий стан різних прошарків шляхти, дозволяють досліджувати земельну власність шляхетських родів.

Загалом в книзі знаходиться чимало інформації з історії білоруських, українських та етнічних литовських земель, що входили до складу ВКЛ. В документах з історії Білорусі відображені різні аспекти життя і діяльності представників різних прошарків білоруської шляхти. Особливу цінність в документах з історії Литви становлять дані про селян з литовських земель. Відмітимо, що історичні джерела, як правило, дуже бідні даними такого характеру. А в книзі № 46 Метрики ВКЛ (документи № 6 і 7) зустрічається багато імен селян (навіть цілі їхні групи) з вказівкою їх приналежності конкретним господарям і географічними прив’язками.

У документах № 1 та 5 міститься багато інформації про шляхту з українських земель, особливо в документі № 1, найбільшому за змістом в книзі. Зокрема в них згадуються: суддя Луцького Луцького повіту Гаврило Васильович Бокій, зем’янин великокнязівський, пан Ясько Романович Білостоцький, князь Дмитро Олександрович Буремський, ротмістр великокнязівський, пан Михайло Варковський, зем’янин великокнязівський, пан Федір Воютинський, ключник і городничий луцький, пан Олександр Маркович Жоравницький, маршалок великокнязівський, пан Петро Загоровський, староста луцький, князь Корецький, підстароста луцький Андрій Іванович Русин, зем’янин великокнязівський, пан Ян Собекорський, староста житомирський, князь Роман Федорович Сангушкович і його брат Ярослав Федорович Сангушкович, хорунжий Волинської землі Микита Сербин (№ 1); зем’янин Київського повіту, пан Олізар Волчкович, староста і державця овруцький, князь Андрій Тимофійович Капуста, ротмістр королівський в Києві, пан Андрій Лащ, князь Богуш Любецький, князь Єсиф Іванович Немирич, справця Київського воєводства Іван Федорович Чорторийський (№ 5).

Документи книги містять чимало відомостей про жінок-шляхтянок як суб’єктів права і землевласницьких відносин. Вони фігурують як у зв’язку з справами своїх чоловіків, так і самостійно. Серед них, зокрема, княгиня Матвієва Четвертенська, княгиня Авдотья Федорівна Вогановська, пані Немиричова, Ганна Монтонтовна – Богушова Любецька, дружина князя Богуна Любецького.

Ґрунтовно розроблений і науково-довідковий апарат книги. Він включає іменний, географічний, предметний покажчики, словник термінів руської мови, таблиці (Хронологічний список документів, співвідношення нових і старих шифрів рукопису, формат і зміст написів ярликів на звороті книги-копії, перелік публікації документів), список ілюстрацій, перелік різновидностей документів, хронологічний перелік документів.

Таким чином, публікація книги записів № 46 Метрики ВКЛ ще на один крок спрощую роботу історикам і дає можливості досліджувати різні аспекти з історії ВКЛ. Частина документів безпосередньо проливає світло на сторінки історії українських земель і шляхетських родин. Насамкінець, хотілося б привітати колегу Валерія Менжинського з його вагомим внеском на ниві публікації джерел ВКЛ та побажати подальшої наснаги в непростій роботі.

Андрій Блануца

„Государев двор в истории России XV–XVII столетий. Материалы международной научно-практической конференции. 30.X–01.XI. 2003., Александров. – Владимир, 2006. – 366 с.”

Книга, винесена для ознайомлення широкому колу науковців України, складається з тематично підібраних статей вчених, дослідників двору государя Росії XV–XVII ст. Власне її основу склали доповіді учасників міжнародної наукової конференції „Двір государя в історії Росії XV–XVII ст.”. Відповідальні редактори книги В. Назаров та А. Петрухно у вступі відразу вказали на посилену увагу російських і зарубіжних істориків до тематики двору государя Росії в епоху пізнього середньовіччя – раннього нового часу, коротко охарактеризували історіографію проблематики, а також стисло проанотували авторські студії дослідників двору государя. Вже побіжне ознайомлення з історіографією та тематичною направленістю сучасних досліджень двору государя Росії дає уявлення про те, що дана проблематика є одним із найбільш актуальних напрямків в сучасній російській та зарубіжній русистиці.

Матеріали книги свідчать про сучасний стан (останніх трьох-чотирьох років) „дворових” студій російських та окремих зарубіжних вчених. Варто відзначити джерелознавчу направленість, що яскраво відбилося на сторінках праці. Наприклад, Б. Морозов на основі документів Посольського приказу обґрунтував міський статус Олександрівської Слободи, а також довів дію в місті „дворового” Посольського приказу за часи правління Івана Грозного. М. Фролов представив результати археологічних розкопок на території двору государя в Олександрівській Слободі, що дало вченому підстави стверджувати про більш ранній час заснування міста, а облаштування самого двору государя вже було другим або й третім етапом розвитку міста.

Антропологічний підхід у висвітленні двору государя застосував у своєму досліджені В. Назаров. Вчений на прикладі князівської династії Ромадановських показав „колективну біографію” дворового урядника в системі становлення російської централізованої держави. А. Павлов проаналізував зміни в складі двору государя протягом першої чверті XVII ст. Історик прийшов висновку, що у вказаний період відбулося кількісне зростання дворових та серйозне оновлення персонального складу двору государя. Цікаву модель домену московських князів в міських станах в часи правління Івана ІІІ на прикладі Пехорської волості представив С. Чернов. Вчений відзначив, що „міські стани” зазнали суттєвої трансформації від архаїчної соціальної структури – „службових організацій” кінця XIII – середини XIV ст., до панування вотчинного землеволодіння (до середини XIV ст.), що наочно продемонстрував у розробленій ним карті Пехорської волості.

М. Агоштон у своєму нарисі звернувся до „вписування” окремого представника „дячої фамілії” в систему двору государя. Вчений на конкретному прикладі дяка Федора Куріцина довів його приналежність до роду нащадків Акинфа Великого. Для цього М. Агоштон на основі всіх наявних джерел визначив точне місце в генеалогії роду для дяків Федора та Волка Куріциних. А. Хорошкевич у своїй статі звернулася до проблеми статусу та функціонування Вибраної ради. Вчена, опираючись на „глухі” натяки наративних джерел, не пов’язаних походженням з руськими літописами, а також на окремі акти, висунула гіпотезу про спроби створення в Московському царстві справедливого суду. Аналізу двору государя на основі джерел вкладних книг Симонова та Кирило-Білозерського монастирів присвятив свою розвідку О. Алєксєєв. Історик прийшов висновку, що члени двору государя навіть у часи надзвичайних подій, були задіяні у владну структуру, що складалася століттями і яку навіть не змогла зламати „опричнина гроза”.

Джерельному аналізу, що дає широкі можливості дослідження двору государя, – „Дворовой тетради” – піддав К. Баранов. Автор склав карту міст „Дворовой тетради”, за якою перерахування міст вибудувалося по колу з центром в Москві. Жіночу половину двору государя представила Т. Панова. Вчена висвітлила результати досліджень поховання цариці Ірини Годуновой. Дослідження щодо сприйняття та уявлення двору государя англійськими послами представив С. Кайдашев. Історик, зокрема, проаналізував уявлення англійців про руський „посольський звичай” та двір государя в часи правління Івана Грозного.

Таким чином, публікації збірника торкаються різних аспектів історії, функціонування та персонального складу государева двору Московії XV-XVII ст. Зважаючи на те, що в українській історіографії інтерес до княжого двору періоду Київської Русі та Галицько-Волинської держави (зростає і є вже певні напрацювання наприклад, окремі статті та спільна монографія М. Котляра та М. Рички), збірник має зацікавити вітчизняних учених у методологічному плані. Водночас він обов’язково стане підґрунтям при дослідженні господарського двору Великого князівства Литовського.

Андрій Блануца