20–22 листопада 2008 р. Вільнюський університет проводив міжнародну
наукову конференцію з литуаністики „Велике князівство Литовське і його
традиція: долі національних наративів”, присвячену 100-літтю Зенонаса
Івінскіса. Організатори наукового форуму поставили за мету обговорити традиції
й особливості історіописання литовської доби національними школами,
спадкоємницями Великого князівства Литовського. Тож у ракурсі поставленої
проблематики свої доповіді проголосили фахівці-литуаністи Литви, Білорусі,
України, Польщі, Росії, Франції, Німеччини й Великої Британії.
Подібні наукові конференції організовуються історичними інституціями Литви
не вперше, адже доба ВКЛ є ключової для литовської державності (як і для
білоруської). Для України період литовського владарювання був також важливою
віхою в історії країни й став базисом для творення Української держави середини
XVII ст. Зважаючи на це, українська історіографічна школа має
посісти чільне місце в генезі наукових литуаністичних студій.
Робота конференції почалась з привітань учасникам зібрання, надісланих
Президентом Литовської Республіки Валдасом Адамкусом, міністром іноземних справ
Пятрасом Вайтекунасом та ректором Вільнюського університету Бенедиктасом
Юодкою. По тому на пленарному засіданні концептуальні доповіді проголосили Альфредас
Бумблаускас (Вільнюс) – розглянув концепції ВКЛ в історіографії
Центрально-Східної Європи XIX–XX ст.; Наталія
Яковенко (Київ) – проаналізувала уявлення про територію Речі Посполитої
Трьох Народів в категоріях „ментальної географії”; В’ячеслав Носевіч
(Мінськ) – представив погляди сучасних білорусів на спадщину ВКЛ; Михаіл
Кром (Санкт-Петербург) – з’ясував роль ВКЛ в російській історіографії XIX–XX ст.
Кожна з доповідей викликала жвавий інтерес, навколо яких розгорнулися
міні-дискусії.
У подальшому доповіді й виступи були об’єднані в тематичні секції. Так, у рамках секції
„Багатокультурність ВКЛ й інтеграційні процеси” свої напрацювання представили
дослідники з Литви, Польщі, Білорусі та Великої Британії. Зокрема, Генрик
Віснер (Варшава) у своєму виступі торкнувся проблеми мови та державної й
народної свідомості на литовських землях, а Юрате Кяупене розглянула
політичний народ (шляхту) ВКЛ з литовської перспективи, тобто показала місце й
роль етнічно литовської шляхти в структурі політичної еліти держави. Уршула
Августиняк (Варшава) підняла питання про ідею толерантності та її
реалізації на практиці у мультикультурному розвитку суспільства ВКЛ. Проблеми
устроєвого функціонування інституційних структур у ВКЛ виклав у своїй доповіді Ричард
Батервік (Лондон). Юзеф Марошек (Білосток) у своєму виступі звернувся
до проблеми інтеграційних процесів у ВКЛ в контексті генези церковних уній, а Сєргєюс
Тємчинас (Вільнюс) виклав ідею про кириличну писемність ВКЛ як модель
культурної інтеграції.
У рамках другої секції „Формування національних історіографій та „поділ” спадщини
ВКЛ у XIX – першій половині XX ст.”
свої погляди та концепції висловили представники історіографій ВКЛ Литви,
Білорусі та Польщі. Так, у доповідях вчених були розглянуті наступні теми: державна
політика Російської імперії щодо поділу спадщини ВКЛ у другій половині XIX ст.
– Даріус Сталюнас (Вільнюс); програмні документи литовського руху за
незалежність початку XX ст. – Рімантас
Мікнис (Вільнюс); ідея ВКЛ у рухах за відродження незалежності Польщі з
позицій поглядів литовських поляків – Ричард Гайдіс (Вільнюс); місце ВКЛ
в ідеології білоруського національного руху початку XX ст.
– Олександр Смоленчук (Гродно); генеза конфлікту між „старолитвинами” та
„млодолитвинами” – Криштоф Буховський (Білосток); рецепція
федералістичних ідей в Литві упродовж 1918–1922 рр. – Зенонас Буткус та
Сігітас Єгелевічус (Вільнюс).
Під час роботи третьої секції „Спадщина ВКЛ у сучісній політиці, історії та
історичній культурі” було виголошено 9 доповідей представників польської,
литовської, білоруської російської, французької та української литуаністичних
шкіл та напрямків. Відомий польський литуаніст Хенрик Самсонович
(Варшава) у своєму виступі підняв проблему поступового усунення на другий план
історичних студій одного з партнерів унії або, за словами історика, „святого
шлюбу” Польщі та Литви. Івес Плассеро (Париж) звернувся до проблеми
різних поглядів та хронології розвитку ВКЛ як мультикультурної держави, а Григорій
Поташенко (Вільнюс) розглянув мультикультурність ВКЛ у контексті створення
сучасного історичного наративу. Дмітрій Карєв (Гродно) проаналізував
білоруську історіографію ВКЛ через призму етноцентризму у формування
національно-історичної концепції білоруського минулого.
Спільну доповідь, присвячену питанням розвитку сучасної литуаністичної
історіографії в Україні, представили Андрій Блануца та Дмитро Ващук
(Київ). Питанням генези національних історіографій та історичної свідомості були
присвячені доповіді Алєксандра Філюшкіна (Санкт-Петербург), Ігоря
Курукіна (Москва), Ігоря Марзалюка (Могилів) та Алєксандра Бєлого
(Мінськ).
Четверта секція була присвячена здобуткам видатного литовського історика
Зенонаса Івінскіса. Вчений Рімвидас
Петраускас (Вільнюс) показав спільність та відмінність поглядів
З. Івінскіса та Г. Ловмянського стосовно середньовічної історії ВКЛ.
Наукову діяльність З. Івінскаса в роки перебуваня у вигнанні висвітлив Матіас Нієндорф (Грайсвальд). Ауреліус Гіеда (Вільнюс) докладно
з’ясував історіографічну концепцію дослідника. Сторінки історії взаємовідносин
між литвинами та євреями у працях З. Івінскаса стали предметом доповіді Юргіти Вербіцкене (Вільнюс).
Останні дві виступи стосувались двох дискусійних проблем. Алєг Дзярновіч (Мінськ) показав усю
суперечливу та неоднозначну оцінку литовської історіографії сучасною
білоруською. Критичні роздуми стосовоно типології ВКЛ як держави виклав Зенонас Норкус (Вільнюс), поставивши
риторичне запитання – Велике князівство Литовське: імперія чи федерація?
Завершилась конференція круглим столом на тему: „Ідеї культурної реституції
ВКЛ”, під час якого були підведені головні підсумки та окреслено майбутню
перспективу.
Таким чином, задекларована тематика конференції була, на наш погляд,
реалізована у повному обсязі. Найбільше це підкреслює участь у ній
вчених-литуаністів із тих сучасних держав, які декілька століть тому були
об’єднані однією великокнязівсьвою владою. Від свого імені бажаємо
організаторам продовжувати подібні наукові заходи, щоб рецепція ВКЛ у сучасному
світі позитивно впливала на долю
національних наративів. Що важливо для української литуаністики, то вона
починає впевнено займати своє місце в загальнолитуаністичних студіях.
Андрій Блануца
Комментариев нет:
Отправить комментарий