„Государев двор в истории России XV–XVII столетий. Материалы международной научно-практической конференции. 30.X–01.XI. 2003., Александров. – Владимир, 2006. – 366 с.”

Книга, винесена для ознайомлення широкому колу науковців України, складається з тематично підібраних статей вчених, дослідників двору государя Росії XV–XVII ст. Власне її основу склали доповіді учасників міжнародної наукової конференції „Двір государя в історії Росії XV–XVII ст.”. Відповідальні редактори книги В. Назаров та А. Петрухно у вступі відразу вказали на посилену увагу російських і зарубіжних істориків до тематики двору государя Росії в епоху пізнього середньовіччя – раннього нового часу, коротко охарактеризували історіографію проблематики, а також стисло проанотували авторські студії дослідників двору государя. Вже побіжне ознайомлення з історіографією та тематичною направленістю сучасних досліджень двору государя Росії дає уявлення про те, що дана проблематика є одним із найбільш актуальних напрямків в сучасній російській та зарубіжній русистиці.

Матеріали книги свідчать про сучасний стан (останніх трьох-чотирьох років) „дворових” студій російських та окремих зарубіжних вчених. Варто відзначити джерелознавчу направленість, що яскраво відбилося на сторінках праці. Наприклад, Б. Морозов на основі документів Посольського приказу обґрунтував міський статус Олександрівської Слободи, а також довів дію в місті „дворового” Посольського приказу за часи правління Івана Грозного. М. Фролов представив результати археологічних розкопок на території двору государя в Олександрівській Слободі, що дало вченому підстави стверджувати про більш ранній час заснування міста, а облаштування самого двору государя вже було другим або й третім етапом розвитку міста.

Антропологічний підхід у висвітленні двору государя застосував у своєму досліджені В. Назаров. Вчений на прикладі князівської династії Ромадановських показав „колективну біографію” дворового урядника в системі становлення російської централізованої держави. А. Павлов проаналізував зміни в складі двору государя протягом першої чверті XVII ст. Історик прийшов висновку, що у вказаний період відбулося кількісне зростання дворових та серйозне оновлення персонального складу двору государя. Цікаву модель домену московських князів в міських станах в часи правління Івана ІІІ на прикладі Пехорської волості представив С. Чернов. Вчений відзначив, що „міські стани” зазнали суттєвої трансформації від архаїчної соціальної структури – „службових організацій” кінця XIII – середини XIV ст., до панування вотчинного землеволодіння (до середини XIV ст.), що наочно продемонстрував у розробленій ним карті Пехорської волості.

М. Агоштон у своєму нарисі звернувся до „вписування” окремого представника „дячої фамілії” в систему двору государя. Вчений на конкретному прикладі дяка Федора Куріцина довів його приналежність до роду нащадків Акинфа Великого. Для цього М. Агоштон на основі всіх наявних джерел визначив точне місце в генеалогії роду для дяків Федора та Волка Куріциних. А. Хорошкевич у своїй статі звернулася до проблеми статусу та функціонування Вибраної ради. Вчена, опираючись на „глухі” натяки наративних джерел, не пов’язаних походженням з руськими літописами, а також на окремі акти, висунула гіпотезу про спроби створення в Московському царстві справедливого суду. Аналізу двору государя на основі джерел вкладних книг Симонова та Кирило-Білозерського монастирів присвятив свою розвідку О. Алєксєєв. Історик прийшов висновку, що члени двору государя навіть у часи надзвичайних подій, були задіяні у владну структуру, що складалася століттями і яку навіть не змогла зламати „опричнина гроза”.

Джерельному аналізу, що дає широкі можливості дослідження двору государя, – „Дворовой тетради” – піддав К. Баранов. Автор склав карту міст „Дворовой тетради”, за якою перерахування міст вибудувалося по колу з центром в Москві. Жіночу половину двору государя представила Т. Панова. Вчена висвітлила результати досліджень поховання цариці Ірини Годуновой. Дослідження щодо сприйняття та уявлення двору государя англійськими послами представив С. Кайдашев. Історик, зокрема, проаналізував уявлення англійців про руський „посольський звичай” та двір государя в часи правління Івана Грозного.

Таким чином, публікації збірника торкаються різних аспектів історії, функціонування та персонального складу государева двору Московії XV-XVII ст. Зважаючи на те, що в українській історіографії інтерес до княжого двору періоду Київської Русі та Галицько-Волинської держави (зростає і є вже певні напрацювання наприклад, окремі статті та спільна монографія М. Котляра та М. Рички), збірник має зацікавити вітчизняних учених у методологічному плані. Водночас він обов’язково стане підґрунтям при дослідженні господарського двору Великого князівства Литовського.

Андрій Блануца