суббота, 1 июня 2013 г.

Україна в політиці Вільна і Кіркора Черкас Б. Україна в політичних відносинах Великого князівства Литовського з Кримським ханатом (1515-1540). – К., Інститут історії України НАН України, 2006. – 248 с.


З виходом у 2006 р. монографії старшого наукового співробітника Інституту історії України НАН України Бориса Черкаса українська історіографія періоду раннього нового часу збагатилася новим, базованим на широкій джерельній базі дослідженням, присвяченим політичним відносинам Великого князівства Литовського (далі – ВКЛ) з Кримським ханатом та ролі і місцю в цьому процесі України.
Для висвітлення поставлених в книзі завдань автор зробив короткий ввідний вступ, здійснив історіографічний огляд праць попередників і охарактеризував джерельну базу, виклав сутність та проаналізував політичні і військові події на теренах України в 1515-1540 рр., а також подав загальні висновки. Вказавши на незадовільний ступінь дослідження ролі України в політичних відносинах ВКЛ з Кримським ханатом Б. Черкас детально проаналізував ті праці істориків, які так чи інакше стосувалися означеної проблеми. Автор, зокрема, наголошує на тому, що лише з 1980-х рр. „починається поступове нарощення зусиль вітчизняних вчених у дослідження історії України литовської доби” (с. 19). Основними джерелами під час написання монографії стали документи „Литовської метрики”, а також мемуари і спогади А. Чеховського, Л. Деціюса, С. Герберштейна, М. Литвина, М. Бронєвського та хроніки польських авторів М. Стрийковського, М. Бєльського, О. Гван’їні, Б. Папроцького, М. Кромера, Ш. Старовольського.
У першому розділі (с. 28-42) розкриваються причини конфлікту ВКЛ з Кримським ханатом. Вони вбачаються автором у низці політичного та економічного характеру: зокрема, вразливе розташування володінь Криму з боку українських земель ВКЛ, слабкість міліарних можливостей ханату, а також залежність його економіки від воєнної здобичі, що й змушувало здійснювати часті набіги на сусідні території.
У другому розділі (с. 43-58) Б. Черкас характеризує особливості служби українського населення ВКЛ у системі політичних відносин Вільно із степовими ордами. Вона полягали в тому, що адміністрація і репрезентанти вищих суспільних прошарків населення українських земель надавали харчі, житло, транспорт послам і гінцям, а також відповідали за їхню безпеку. Відзначено, що київський воєвода, а почасти й черкаський староста, з причин віддаленості від центру проводили певні самостійні дипломатичні зносини з Кримським ханатом та виконували роль посередників.
Тема оборони українських земель від кримсько-турецької агресії протягом перших чотирьох десятиріч XVI ст. розкривається у третьому розділі (с. 59-90). Основний тягар захисту від нападів степовиків покладався на місцеві загони шляхти, міщан і козаків. Дослідник також показує основний недолік несення постової служби місцевого населення, який вбачається ним у слабкій координації дій сторожових постів і сезонному характері польової сторожі (с. 90). Детальний опис дипломатичних і політичних акцій нового кримського хана Мухаммед-Гірея І щодо українських земель ВКЛ здійснений автором у четвертому розділі – „Новий хан, нова політика, старі проблеми” (с. 91-117). За словами Б. Черкаса, успіхи дипломатії ВКЛ з Кримом цього періоду мали лише тактичний характер і так і не змогли розв’язати головну проблему – припинення татарських нападів на Україну.
Пятий розділ монографії (с. 118-134) присвячений детальному розгляду ходу воєнних кампаній на українських землях ВКЛ впродовж 1517-1520 рр. Історик дійшов висновку, що в означений період при належній організації і взаємодії воїнів і допомоги центрального уряду можна було досить ефективно вести оборонні бої і прикривати кордон від ворожих вторгнень. Проте поразка під Сокалем у серпні 1519 р. засвідчила те, що не варто нехтувати воєнним хистом татарських військ у відкритих битвах.
Об’єктом дослідження шостого розділу книги (с. 135-150) стала діяльність черкаського і канівського старости Остафія Дашковича по захисту південних кордонів ВКЛ та здійснення контрударів у напрямку Кримського ханату. Воєнні місії О. Дашковича, за словами автора, показали, що й у часи свого піднесення Крим відчував себе вразливим з боку прикордонних земель ВКЛ – Київщини та Поділля. У сьомому розділі (с. 151-167) показано як протягом 1523-1524 рр., із складенням сприятливих геополітичних умов для ВКЛ, відбулося поступове повернення впливу великокнязівського уряду у Північному Причорномор’ї. Автор відзначив, що вперше за півстолітній період своєї кримської політики ВКЛ змогло застосувати кроки, спрямовані на перехоплення ініціативи, що в свою чергу довели свою ефективність у боротьбі проти нападів кримців.
У восьмому розділі (с. 168-184) Б. Черкас висвітлює воєнно-політичні події 1524-1529 рр., коли, на думку автора, великокнязівський уряд провадив „Вітовтову політику” щодо степових орд. Ця політика полягала у вдалому втручанні литовської сторони в конфлікти орд та міжусобні війни в Кримському ханаті. З девятого розділу дослідження (с. 185-208) можна дізнатися про спробу Криму захопити Київ, Черкаси і центральні українські землі у 1530-1532 рр. Стара мета кримських правителів щодо означених міст і земель так і не стала здійсненною через запеклу боротьбу місцевого населення. Ця невдача, на думку автора, стала фатальною для хана Саадет-Гірея І і змусила його назавжди залишити Крим, а також показала, що українські землі слугували могутнім міліарним резервом ВКЛ.
Десятий розділ (с. 209-228) присвячений подіям Стародубської війни та угоді 1540 р. Тут автор охарактеризував дипломатичні і воєнні перипетії, що точилися на україно-московському кордоні протягом 1534-1540 р., результатом чого стало укладення угоди 1540 р., за якою татарам сплачувалися 15-тисячні упоминки. В останньому одинадцятому розділі (с. 229-242) Б. Черкас охарактеризував воєнні дії українського козацтва наприкінці XV – першої половини XVI ст. та відзначив, що воно репрезентувало собою кардинально нову силу на кордоні ВКЛ.
Монографія завершується короткими роздумами автора з погляду сьогодення, спроектовані на ті складні події, що відбувалися у період раннього нового часу в Центрально-Східній Європі та Азії.
Андрій    Блануца

Комментариев нет:

Отправить комментарий